Про чудо та черевики

Цією розповіддю (радше новелою) Леоніда Фукса колись розпочалася рубрика «Чернівецькі історії» у газеті «Свобода слова», котру вів я після того досить тривалий час. Звісно, вже було. Але тим не менш. До другої річниці смерті Леоніда Фукса.Публікація Сергія Воронцова, Сергія Сулими. ПРО ЧУДО ТА ЧЕРЕВИКИЦе було дуже давно. Чи то у 46 чи то у 48 році, але точно пам’ятаю, що вже мали розпочатися заняття в школі, на носі 1 вересня. Жили ми тоді на вул. Українській у будинку № 35.Ми – це я, моя баб...
Читати далі →

Коли ти прийдеш...

Коли ти прийдеш, сядеш тихо навпроти,  не спитаєшся лишнього і ні слова не мовиш в ту мить, — за вікном вечір тихий зіграє нам радісні ноти  й на стіні промінь сонного сонця замайорить…  Ми чекали цього до нестями, до жаху, витравляли всі сумніви від отар наших мрій. Я тримаюсь за тебе і жодного страху,  жодних обмежень, мій янголе й без застережень — воїне мій …  І мені так спокійно, я знаю, що якось  ти прийдеш і все зникне у тумані ночей.  І мені так святково, я знаю, колись та...
Читати далі →

НАЗВА ДЛЯ КАЗИНО

1. Коли нарешті досяг я пенсійного віку, страшеннно мені кортіло перестати бути викладачем і відкрити казино. Гра — заняття надзвичайно корисне, як не для гаманця, так для здоров'я і відчуття життя. Блефуй і воздасться тобі, як казав мій знайомий професор малоПаризького університету, захищаючи не свою докторську дисертацію. Спочатку придумав я назву для казино, тому що кажуть, як назвеш свій корабель, так він і попливе. А назва, яку придумав, була просто пречудова. З такою назвою це царство рул...
Читати далі →

Обличчя його немов моноліт

Обличчя його немов моноліт  Він бачить світ крізь призму літ  На вилицях його спочине сум  Гострі риси лиця від сотень дум  © Іванна Вишневська, 2016  #IvannaVyshnevska #IV #IVwriter...
Читати далі →

***

Я досі не шукаю оберту висоти,  не потрібно мені ані крил, ані волі.  Ці речі неможливо знайти  до тих пір,  допоки вони не існують у тобі.  А вічність часу мене спонука  відчувати можливість, даровану світлом. Все світле, що в інших загубила — знайшла, і все знищене, рознесене по світу  злим вітром.  Я заплющую очі, я стираю кордони,  я ховаю в торбинку всіх коханих людей.  Я не бачу для себе жодної перепони,  щоб дістати мрій моїх оманний трофей.  Я ДОсі… (слова). Все, що ...
Читати далі →

Дверь в плюще

Эту дверь довольно часто снимают городские фотографы. Странная такая дверь в серой стене, плотно покрытой плющом. Если смотреть на фото, выходит просто дверь в зарослях плюща… Такой себе переход. На самом деле это просто калитка, ведущая во двор. Но двора почти не видно. А вот виден плющ, дверь, и толстая серая стена.В детстве я жил неподалеку. И это одна из дверей, к которой у меня было отношение. Вообще в детстве ко всему есть отношение. И каждый дом, каждая дверь, и каждое дерево, как-то стра...
Читати далі →

Музика душ

Зливаються душі під музику струн 
Бринить серце відганяючи сотні дум 
Танець небесний летить над всіма 
Він, немов жезл, між вами двома 

Читати далі →

Пара обуви

Откровенно говоря, мы с тобой всего лишь параобуви. Где-то пройдут, конечно, дожди,сопрягая асфальт с воздухом,превращая окаменелости подошвенных следовв неиспаряющиеся лужи.И каждая обретет имя,разрастется на глазах,задрожит беспокойно, как желе в холодильнике,оставляя сладкое или горькое послевкусие.Мы идем, выверяя каждое движение,но всегда в потемках, с опасностью наступитьна что-либо скользкое(например, на хвост Уробороса).И каждый шаг бесконечной тревогизаканчивается мозольной мыслью,что, ...
Читати далі →

Ода Zimmermannу

Присвячую оду своєму фортепіано Zimmermannу!Як не вистачає мені Тебе, Ціммерманне…Для мене ти найкращий інструмент. Німецький красень, дворянин. Тобі мій комплімент! Звучиш ти витончено і манерно. З тобою граю я так майстерно!Тембр м’який і бархатистий. Ллєшся як та пісня.На самоті себе не відчуваю я одною, коли ти поруч. Ти – більше, аніж друг. Я доторкаюсь до клавіш твоїх, як до рук.Ти чорно-біле маєш тіло. Від тебе йде одне лиш світло. Якщо сумно і душа болить – заграю враз, душа злетить.Бува...
Читати далі →

Вишиті (до Дня Вишиванки)

Вишиті венами, немов червоно-чорними нитками,Загартовані сталевим серцем гострої голки,Ми живемо спробами, а не «попитками»І столиця в нас Київ, а не хмарочоси Нью Йорку Ми гербом єдиним як мечем грізним пронизані, У лівій нагрудній сердечній кишені,Літописи наші тисячолітттям не списаніМи наше повітря набираєм в легені… Ми ще не зовсім уміємо цінувати свободу,Ми ще не зовсім точно наносим удари,Тим, хто баламутить на Дніпрі чисту воду,Тим хто рве українські сорочкИ й шаровари. Та ми пришиті, до...
Читати далі →