по кімнатах
твоїх
блукають
вітер з дощем
розкидають
манекени
завмерлих
спогадів і мрій
у кімнатах
твоїх
плачуть вікна
по втрачених
днях
безтурботних
й щасливих
кімнати
твої
присипляють
бажання змін
затягу...
Читати далі →

тіні
в тумані
втрачають
чіткість
думки
конденсатом
по вчорашньому дні
мої сльози
не добігли
до тебе
сталактитами
в затхлих
печерах
покійної зими
нема
ні я
ні ти
Читати далі →

несправедлива
тривалість
світлового дня
дає життя
можливості
подумати
про тебе
можливості
яка заманює
запрошує
на танець
якій смиренно
подаю я руку 
Читати далі →

рух поїздів
у моїх снах
односторонній
маршрут
випалений кислотою
в свідомості
до тебе
з останньої платформи
десь загубленої
в тьмяних
вузьких
коридорах видінь
обрежно
двері зачиняються 
як завжди
їду сама
без бага...
Читати далі →

мої зап'ястя
плачуть
кров'ю
шовкові
чорні
простині
ховають сум
в мені
не вмруть ніяк
вже мокрі
і солені
спогади
і ти
і ти..

Читати далі →

ти ж мене
знати не знаєш
хотіти не хочеш
перекроюєш
і вириваєш
з контексту
наболілих
днів і думок
доводиш до сказу
заточеним лезом
ідеального я
Читати далі →

візерунки
з чужих
відбитків пальців
ніби затерлись
лиш твої
тавром
глибше
ніж просто
на шкірі 
Читати далі →

мої вікна
кимось
всі обціловані
я боюся
торкатися їх
бо
може там
і твоя слина
а я
боюся
спогадів про тебе
вони пролазять
в горло
і застрягають там
навязливим
бажанням
подзвонити
тобі
тобі
тобі
о дід...
Читати далі →

Нічого нового.  Суттєвого нічого. Не змінилося, ні. Я все там же, на дні: Живу в глибині Своєї душі.   Згораю дотла У власних сльозах, І зі свого чола Стираю твоє ім’я. Я знову сама. Колись була твоя, Тепер сама собі З собою я. Жива. Глибоко в глибині Своєї душі. &...
Читати далі →

Wanderherz
(з нім. – блукаюче серце)
2
Я зустрічаю тебе зовсім не випадково. Ти заходиш в кафе, де я працюю. Офіціанткою.
Я чекаю на черговий «шолом алейхем», але ти мовчки сідаєш за столик.
Пізно. Людей зовсім нема. Я дозволяю собі розкіш зробити нам ка...
Читати далі →