Почему вообще такие важные и чувствительные вопросы не выносятся на референдум? Перед тем, как делать что-то для народа, может, стоит спросить у этого самого народа мнение?
Я бы землю продавал только тогда, когда уровень коррупционных преступлений сократится в разы. Иначе вся земля пойдет в руки людям из узкого круга приближенных к властям.
Имхо, МВФ — это генератор проблем, а не способ их решить. Если бы не его требование ввести «плавающий» курс, гривна бы не девальвировала и не потащила бы за собой целый ряд других проблем.
А ведь всего пару лет назад у нас были довольно неплохие условия для ведения бизнеса, а теперь мало того что кредитования практически нет, так ещё и с налоговиками ничего не понятно.
С таким провальным налоговым законодательством Украина точно никогда инвесторов не дождётся. Неужели наверху никому не понятно что положение в рейтинге Doing Business во многом именно от налоговой системы и зависит
Людям потрібні приклади, вони не розуміють сухих цифр. Тут повинні вступати важкою артилерією гуманітарії, які на конкретних прикладах повинні пояснювати чому потрібно потерпіти, але вибирати вдалі приклади.
Власне про це я й казав:
Люди в основному завжди були, є і будуть тупими вівцями, яких можна заманити як не казочкою так безкоштовною гречкою.
Так, погонщики стада потрібні, виховання, пропаганда, тощо. Але кормитимуться вони всеодно з праці технарів і бютжету, який наповнюють не вони, тому саме цілеспрямування освіти на «прибуткові» галузі і економічна лібралізація, у другій похідній принесе більше фінансів на гуманітрані потреби, що дозволить запустити систему, про яку ви пишите.
Коротше кажучи, на голодний шлунок історія нікому не цікава.
Польщу врятували вчасні економічні реформи, хоч і ціною урізання соціальних програм і тимчасового зубожіння населення...
Виправдати такі врізаючі реформи можна грамотною цілеспрямованою національною політикою, вихованням патріотизму та громадянської позиції, які в нас чесно кажучи хромають. Народ має розуміти, що для кращого майбутнього потрібно потерпіти, наводити приклади успішних сьогодні країн, які переживали в минулому економічні колапси і саме завдяки вмілій пропагандистській політиці всередині мас досягли успіху. Людям потрібні приклади, вони не розуміють сухих цифр. Тут повинні вступати важкою артилерією гуманітарії, які на конкретних прикладах повинні пояснювати чому потрібно потерпіти, але вибирати вдалі приклади. Пояснити, що відсутність підтримки зі сторони населення в 1917-1920 рр. призвели до того що ми тупо промахали шанс на державність. Укр. демократичні уряди були наївними, не проводили послідовну політику, але вони були «зеленими» і це потрібно розуміти і пояснювати, проводити паралелі. Виховувати не націю невдах і тих хто не вміє скористатись з поліітичних обставин і віддає кермо іншим, а сильну країну, яка не пасує перед труднощами. Історики виховують, вони не створюють машини і т. д., вони виховують, а це в перспективі приносить позитивні результати.
І навіщо тоді взагалі потрібна держава Україна, навіщо життя свої віддавати за неї?
Чесно, саме за неї — може і не варто. Але за цивілізаційний вибір — варто.
За грамотного нормального викладання, цілеспрямованої політики держави навіть дурень буде знати для чого Україні потрібен цей цивілізаційний вибір. Колись в мене в школі була настільки класна математичка, що навіть двієшники досі памятають теорему Піфагора. Вона їм не треба по житті, але вони її памятають. Як викаладач, я сама часто кажу, що немає тупих дітей, є недостатній рівень зацікавленості самого викладача, недостатня частка самомотивації і усвідомлення. Тому, якщо ми й надалі не будемо приділяти увагу вихованню нації саме через призму історії, то економічні показники нам не підняти. В кінці кінців з руїн постають саме завдяки любові до своєї землі, розумінню, що це нам на користь і відданості, навіть не в матеріальному плані.
Польщу врятували вчасні економічні реформи, хоч і ціною урізання соціальних програм і тимчасового зубожіння населення. Це створило сприятливий інвестиційний та бізнес клімат, а як результат — економічне зростання. У нас же як були ліваки, так і лишилися. І ніяка ідентичність тут не допоможе, послухаєш що не кожного патріота — ну чисті соціалісти: багатих обкласти податками, підняти пенсії, заборонити продаж землі.
А якщо більшість громадян — тупі вівці, то немає різниці розвивати економіку України чи Гондурасу.
Звісно має різницю. Якщо ти сам не вівця — для тебе це має різницю. Як мінімум тому, що ти вже і так тут.
І навіщо тоді взагалі потрібна держава Україна, навіщо життя свої віддавати за неї?
Чесно, саме за неї — може і не варто. Але за цивілізаційний вибір — варто. Наразі наша сторона — на правильному боці, надіюся так буде і надалі. Але — нічого особистого.
А якщо більшість громадян — тупі вівці, то немає різниці розвивати економіку України чи Гондурасу. І навіщо тоді взагалі потрібна держава Україна, навіщо життя свої віддавати за неї? так виходить. Саме через бездарну гуманітарну політику, або повну її відсутність ми маємо проблеми в багатьох сферах нашого життя. Економіка — економікою, але приклад тієї ж Польщі чи інших країн колишнього соцтабору, в яких рівень усвідомлення своєї національної ідентичності був набагато вищим і які мали досвід дежавності показує, що там тепер і з економікою і з іншими сферами значно краще ніж у нас. Ярослава має рацію
Була б достатня увага до історії, чи ні — в середньому звичайному жителю того ж Донбасу абсолютно не має жодної різниці. Люди в основному завжди були, є і будуть тупими вівцями, яких можна заманити як не казочкою так безкоштовною гречкою. Ви що, справді думаєте, що там хтось боровся за «Русский мир»? Так, було трохи ідейних ідіотів, а в більшості просто хотіли більше грошей, вищі пенсії і всякої халяви надурняк. От і все.
Розвивати треба економіку і створювати середній клас. От і все рішення. Тобто людей, які є фінінсово незалежними і мають достатньо вільного часу на цікавлення тою ж історією. Тоді буде і попит і робота для гуманітаріїв. Але до цього необхідно закласти економічну базу. Саме тому у бідній країні технічні спеціальності важливіші, не доросли ми ще.
В принципі, як випускниця істфаку, можу сказати вам, що гідних людей, відданих своїй справі студентів там не бракувало, принаймні тоді. Завжди будуть ті хто хочуть і ті хто за компанію. Проблема в тому, що справжні гуманітарії не пішли в переважній більшості працювати по професії, так вчинили більшість тих хто за компанію. Я не сказала, що без них можна. Своїм студентам пояснюю, що ситуація на ДОнбасі стала можливою через недостатню увагу держави до власної історії, недостатню потужність викладацької роботи починаючи з дитячого садочку. В результаті частина народу, яка виховувалась в радянських цінностях і не була перевихована в нових, а також частина молоді, яка поняття зеленого не мали про власну історію нації, повелись на поводку путінської пропаганди((((
Звісно не можна ображати. Це — неетично і треба бути вище цього.
З іншого боку треба дивитися правді в очі. Цінність гуманітаріїв завищена і так чи інакше треба розділяти науку і «науку». Так, звісно, вони потрібні, не в такій, звісно, абсурдній ситуації, яка наведена (там просто змагання пропаганд, об'єктивна історична істина цікавитиме лише малий відсоток населення), а просто для гармонізації суспільства. Тобто, без них можна прожити, але з ними приємніше, я б так сказав.
А рішення одне — переглянути систему освіти, відбору і квот на фінансування. Так щоб на гуманітарні спеціальності йшли люди, яким це дуже цікаво і яких би жорстоко відсіювали. В результаті маємо невеликий і якісний випуск. Коротше кажучи, відсіяти всіх тих, хто пішов туди, бо не посилив нічого іншого. От тоді буде і повага і розуміння навіщо це все треба. А поки, в середньому — ситуація дуже і дуже прикра.
Власне про це я й казав:
Так, погонщики стада потрібні, виховання, пропаганда, тощо. Але кормитимуться вони всеодно з праці технарів і бютжету, який наповнюють не вони, тому саме цілеспрямування освіти на «прибуткові» галузі і економічна лібралізація, у другій похідній принесе більше фінансів на гуманітрані потреби, що дозволить запустити систему, про яку ви пишите.
Коротше кажучи, на голодний шлунок історія нікому не цікава.
Виправдати такі врізаючі реформи можна грамотною цілеспрямованою національною політикою, вихованням патріотизму та громадянської позиції, які в нас чесно кажучи хромають. Народ має розуміти, що для кращого майбутнього потрібно потерпіти, наводити приклади успішних сьогодні країн, які переживали в минулому економічні колапси і саме завдяки вмілій пропагандистській політиці всередині мас досягли успіху. Людям потрібні приклади, вони не розуміють сухих цифр. Тут повинні вступати важкою артилерією гуманітарії, які на конкретних прикладах повинні пояснювати чому потрібно потерпіти, але вибирати вдалі приклади. Пояснити, що відсутність підтримки зі сторони населення в 1917-1920 рр. призвели до того що ми тупо промахали шанс на державність. Укр. демократичні уряди були наївними, не проводили послідовну політику, але вони були «зеленими» і це потрібно розуміти і пояснювати, проводити паралелі. Виховувати не націю невдах і тих хто не вміє скористатись з поліітичних обставин і віддає кермо іншим, а сильну країну, яка не пасує перед труднощами. Історики виховують, вони не створюють машини і т. д., вони виховують, а це в перспективі приносить позитивні результати.
І навіщо тоді взагалі потрібна держава Україна, навіщо життя свої віддавати за неї?
Чесно, саме за неї — може і не варто. Але за цивілізаційний вибір — варто.
За грамотного нормального викладання, цілеспрямованої політики держави навіть дурень буде знати для чого Україні потрібен цей цивілізаційний вибір. Колись в мене в школі була настільки класна математичка, що навіть двієшники досі памятають теорему Піфагора. Вона їм не треба по житті, але вони її памятають. Як викаладач, я сама часто кажу, що немає тупих дітей, є недостатній рівень зацікавленості самого викладача, недостатня частка самомотивації і усвідомлення. Тому, якщо ми й надалі не будемо приділяти увагу вихованню нації саме через призму історії, то економічні показники нам не підняти. В кінці кінців з руїн постають саме завдяки любові до своєї землі, розумінню, що це нам на користь і відданості, навіть не в матеріальному плані.
Звісно має різницю. Якщо ти сам не вівця — для тебе це має різницю. Як мінімум тому, що ти вже і так тут.
Чесно, саме за неї — може і не варто. Але за цивілізаційний вибір — варто. Наразі наша сторона — на правильному боці, надіюся так буде і надалі. Але — нічого особистого.
Розвивати треба економіку і створювати середній клас. От і все рішення. Тобто людей, які є фінінсово незалежними і мають достатньо вільного часу на цікавлення тою ж історією. Тоді буде і попит і робота для гуманітаріїв. Але до цього необхідно закласти економічну базу. Саме тому у бідній країні технічні спеціальності важливіші, не доросли ми ще.
З іншого боку треба дивитися правді в очі. Цінність гуманітаріїв завищена і так чи інакше треба розділяти науку і «науку». Так, звісно, вони потрібні, не в такій, звісно, абсурдній ситуації, яка наведена (там просто змагання пропаганд, об'єктивна історична істина цікавитиме лише малий відсоток населення), а просто для гармонізації суспільства. Тобто, без них можна прожити, але з ними приємніше, я б так сказав.
А рішення одне — переглянути систему освіти, відбору і квот на фінансування. Так щоб на гуманітарні спеціальності йшли люди, яким це дуже цікаво і яких би жорстоко відсіювали. В результаті маємо невеликий і якісний випуск. Коротше кажучи, відсіяти всіх тих, хто пішов туди, бо не посилив нічого іншого. От тоді буде і повага і розуміння навіщо це все треба. А поки, в середньому — ситуація дуже і дуже прикра.