Прямий ефір

Але ж цю "ідеологічну позицію" треба окреслювати якось термінологією? Чи можемо ми цей набір ідей втиснути у класичну схему «лібералізм-консерватизм-соціалізм/комунізм-анархізм-націоналізм»?

Загалом так. Політичні програми сучасних політиків вкрай еклектичні (і там цілком можна знайти елементи недемократичних теорій типу фашистського корпоративізму, наприклад), але це не відміняє їх ідеологічної безграмотності. Більшість політиків позиціонують себе як «господарники», які опікуються проблемами соціальної держави. Це створює додаткові можливості для маніпулювання тим, хто краще розбирається в ідеологіях, й зовсім не виключає того факту, що самі «господарники» є виразниками певної ідеологічної позиції.

Політичні сили сучасності мають в основному програми, а не ідеології.
Ці програми написані «спеціалістами» та у відповідності до чинного законодавства і це не дає змогу більшості ідеологій (особливо недемократичних) бути присутніми в цих програмах

Звісно краще б символо української держави був ноутбук та ядерна зброя.
Але можна констатувати що для багатьох «бути українцем» стало модно. Хтось так і залишився на цих зовнішніх атрибутах, а для багатьох це був тільки початок до глибшого розуміння як України так і патріотизму.
Тому в будь-якому разі це позитивний аспект

Мова не йде про створення політичної нації, вона формувалась не один десяток років. Але в суспільстві існує багато проблемних принципових питань, які постають перед нами і загрожують втраті національної самобутності. І зараз як ніколи важливо консолідувати націю. А культура, етнічна спільність в історії людства завжди були і залишаються чи не найважливішими аспектами, що ідентифікують об'єднання людей як націю. Концептуальна модернізація має стати проектом розвитку країни, але вона не може бути національною ідеєю, натомість спільне бачення свого минулого та майбутнього можуть зробити україноцентризм — загальнонаціональною ідеологією.

В дійсності я би не ставив знаку нерівності між ліберальною (sic) демократією і тоталітаризмом. Змінюються політичні інститути та форми правління, однак de facto суспільна нерівність зберігається — тільки з кожним наступним століттям усе ефективніше приховується, а тому поступово знімається питання про усунення того, чого начебто «не існує», або існує на другорядному рівні.

Мені важко зрозуміти, чому символом української державності та, власне, національності, постійно стає вишита сорочка і вареники. Етнічна самобутність, фольклорна культура — це одне, однак чи формуються великі політичні нації, чи консолідується суспільство на такому рівні? Без концептуальної модернізації політичний проект «Україна», як і інші подібні проекти, приречений якщо не на фіаско, то на дійсний маргіналізм, завуальований під «самобутність».

Соціальні або соціалізовані проекти, побудовані за мережевим принципом, як і ВКурсі.ком, розвиваються самостійно, акумулюючи по мірі розширення мотивацію нових людей. Тобто основний момент розширення та популяризації делегується самій спільноті: кожен учасник може запрошувати інших, і таким чином успіх подібних проектів вимірюється тим, як швидко та органічно їм вдалось вибудувати такий ланцюг. Це є проявом віртуальної демократії, по великому рахунку, тобто необов'язково потребує великих фінансових вкладень. Швидше: «активної спонтанності».

Питання зрозуміле. В принципі відповідь на нього уже дав Святослав: той факт, що модерні ідеології зазнають деконструкції, не відміняє іншого не менш важливого факту, а саме що поляризація на друга й ворога «не за ідеологічним критерієм» є гарним свідченням дієвості нової (мета)ідеології «відсутності ідеології». Класичні ідеології вже на початку ХХ ст. зазнали серйозних змін – сам факт появи Консервативної Революції як «третього шляху», що інкорпорував широкий спектр інтелектуалів від лівих націонал-соціалістів й націонал-більшовиків до традиціоналістів та младоконсерваторів, уже достатньо красномовний. Націонал-революціонер Ернст Юнґер в політичній публіцистиці 1923-1933 рр. уже вигадує «новий націоналізм», бо ліберальний націоналізм ХІХ ст. й споріднений з ним націонал-соціалізм як «партійне явище», на його думку, не відповідає вимогам часу. Після публікації футуристичного «Робітник. Панування та гештальт» 1932 року, який описував перспективи планетарного панування метаісторичного гештальту Робітника, не обмеженого ні соціальними, ні національними кордонами, який уже тоді «зустріло відрадне затишшя» і з яким уже тоді ні праві, ні ліві «не знали, що їм чинити», вже ні про який націоналізм, новий або старий, не йдеться. Післявоєнні нові праві визнали себе такою ж мірою «правими», як і «лівими», й разом з новими лівими одностайно проголосили своїм ворогом глобалізовану Систему як таку. Але тією мірою, якою ворог не зникає, і зберігають свою актуальність ідеологічні ідентифікації, їх ревізія та реконструкція, в тому числі і для нових правих та лівих, які нерідко профанують ідеї класиків, безпрецедентні за своїм інтелектуалізмом та методологічною потужністю. Тим більше Система як ворог наскільки глобальна, настільки й дифузна, й потрібні чіткіші точки прикладання сили. Для мене, наприклад, очевидний невичерпаний потенціал консервативно-революційної ідентичності, хоча також, звісно, у зміненому форматі. Пізні роботи Ернста Юнґера тільки починають перекладатися, і вони теж все ще «надто футуристичні», але вкрай актуальні, бо тема постсучасності у нього там центральна («Геліополіс» (1949), «Через лінію» (1950), «Лісовий шлях» (1951), «Скляні бджоли» (1957), «Оймесвіль» (1977) та ін.), й саме тому, до речі, поширені некомпетентні випади у бік Консервативної Революції як «фошизму» я сприймаю як «консервативну реакцію» в повному сенсі цього слова. Відхід сучасних лібералів від букви класиків лібералізму також має місце, і про класичний лібералізм дійсно уже давним-давно не йдеться.

«без команди програмістів та фінансових ресурсів на маркетинг і рекламу.»

Чому?! Це все дуже відносно. Для запуску такого проекту не потрібно багато грошей, маркетологів і реклами. Для запуску такого проекту потрібно тільки «стартове» коло однодумців. Все починається з малого…

А чому б не створити? Ініціатива, як кажуть — наказуєма
Якщо є вільний час — кошти — раджу в серйозн про це подумати.
Або пошукати інвесторів на цей стартап

Ні-ні, я ж не кажу про те, що хтось із нас має такий проект негайно створювати, це великі гроші і потужний стартап.
Лише піднімаю питання про доцільність такого ресурсу впринципі.

Так, суспільний запит є, але для реалізації цього потрібні ресурси.
Тобто я б не взявся за це без команди програмістів та фінансових ресурсів на маркетинг і рекламу.
Просто маю досвід створення соц.мережі (УкрІмперія) яка потім була знищена, на момент її взлому там було 300 людей (реальних а не ботів) і вже розгорталось спілкування.
Але в жодному разі вона не могла конкурувати з вконтактом…
Хоча були і свої переваги (чат, аудіо чат, відео чат, свої ігри)

ще є непоганою ідеєю онлайн-тв
наприклад rozum.info/index/0-9
відео іде в атоматичному режимі, можна вибрати по запиту, і можна транслювати напряму зі своєї веб-камери. Тобто фактично кожен хто має веб-камеру — може стати виступаючим, тільки когось слухатимуть одиниці, а когось — сотні, а в перспективні може й тисячі

Якщо говорити за політичну практику, то, здається, у інших "ідентичностей" набагато більший потенціал, аніж у тих, що визначаються ідеологіями.

Гарна подія, гарні дівчата на фото

Дякую за пораду!
Але я, як вже написав вище, вважаю що це не «бажаючих писати на ВКурсі» стає менше, а просто інтернет щодня стає доступнішим для широких мас. Відтак і виявляється, що відсоток зацікавлених у подібних дискусіях насправді дуже незначний. Моєму блоґові в Livejournal вже десь 7 років, хто там писав 7 років тому «високим стилем» — той і зараз пише, хто не писав — і зараз не намагається.
.
Що ж до нової епістолярної форми — можливо вона зможе повернутися у формі відео-листів, коли вебкамери будуть загальнопоширеним явищем і стоятимуть біля кожного персонального комп'ютера, не знаю, але жодним чином не виключаю можливості повернення листування.

Якщо говорити (напр.) про Україну, то сто років тому і писати тут не всі вміли, не те що доладу говорити. Але я не розумію до чого це тут взагалі?
«Сучасні люди» дуже різні, одні вміють красно писати й розмовляти, інші не дуже (значить щось інше роблять краще). Просто тепер засоби комунікації доступні для всіх і всюди одночасно, до того ж місця спілкування — спільні, і гуманітарії нарешті з жахом дізналися що насправді 99,99% людей, що їх оточують — о жах! — не читали Бодріяра.

Навіщо брати квитки на потяг, навіщо йти обхідними шляхами і симулювати власне пересування у просторі, коли можна осідлати коняку? Тому що потягом швидше, комфортніше, безпечніше і ми так звикли.
Комп'ютер — не міфічна істота, він направду існує. Як існують і нові засоби комунікації, що увійшли в наше життя з його допомогою.

Зрештою, на мою думку, все ж треба розрізнити «просто ідеї» (присутні у будь-яку епоху) і "ідеологію" (як продукт Модерну). Або ж нам прийдеться говорити вже про «мета-ідеоогії». Оскільки коплекс цінностей, до яких апелює атлантична еліта під час боротьби зі своїми опонентами, вже не зводиться виключно до того, що пропонував класичний лібералізм. А кокретні дії цієї еліти досить часто вступають у протиріччя із теоретичними постулатами ліберальної ідеології.

Тим не менш, іслам не є політичною ідеологією (в класичному розумінні).