avatar
Почну в консервативному дусі та й, мабуть, закінчу. Сьогодні, коли все тяжіє до спрощення, все менше тих, хто прагне собі якось ускладнювати життя, в тому числі писати літературною мовою пости на Вкурсі.ком замість безвідповідального анонімного «аффтарства» на менш амбіційних Інтернет-ресурсах. Однак це не питання практичності чи непрактичності в смислі ефективності або неефективності. Звісно, є безліч різних лінгвістичних жанрів, адекватних тим чи іншим регістрам свідомості й формам життя, і тут проблем немає. Що викликає занепокоєння – це помітна шизофренізація спілкування, причому не тільки електронного (як будь-яке опосередковане спілкування, воно несе на собі відбиток штучності – якщо ця штучність не стає шедевром інтимності, іноді недоступній у живому спілкуванні). В цьому контексті раджу невелике есе Ганса-Георга Гадамера «Нездатність до розмови» (рос. пер. «Неспособность к разговору» у збірці «Актуальность прекрасного»). «Вопрос о неспособности людей вести разговор подразумевает следующее: способны ли люди открываться друг другу настолько, чтобы между ними начинали виться нити разговора? Находят ли они друг в друге людей открытыми для разговора?.. Современная техника информации – вполне мыслимо, что ее развитие находится в самых начатках, предвещающих техническое совершенство, которое, если верить пророкам техники, вскоре сделает совершенно ненужными книги, газеты и уж тем более подлинное наставление, возможность которого возникает в подлинных встречах между людьми, – она, эта техника, вызывает в нашей памяти совсем другой, противоположный образ, образ людей, благословенных даром разговора; они изменили мир: Конфуций и Гаутама Будда, Иисус и Сократ… Но фактом является и то, что в Старом Свете переписка настолько редуцируется, настолько ограничивается вещами, для которых не требуется ни пластическое владение языком, ни способность чувствования, ни творческая сила воображения, что собственно телетайп лучше справляется с такими обязанностями, чем ручка. Письмо теперь – отсталое средство информации»…
avatar
Усне мовлення різних суспільних станів, а також залежно від рівня освіти мовців, варіювалось у минулому. Тому ми не можемо сучасне усне мовлення сприймати як повноцінний аналог усного мовлення інтелігентної людини кін. XIX ст. Сучасні люди не вміють не тільки писати, але й розмовляти. Що ж до суто телеграфного стилю в питомому значенні (телеграми, SMS, характерні для них скорочення, нехтування граматикою і правописом) — це крок навіть до ще більшої мовної деградації.
avatar
Однак чи є сенс користуватись опосередкованими образами для симуляції реальних речей? Навіщо симулювати паперовий лист у Photoshop чи Fireworks, симулювати доставку — врешті, симулювати те, чого в дійсності не існує? «Copy of a copy of a copy»… Невже не елементарніше: написати і відправити паперового (sic) листа звичайною емпіричною поштою? Сьогодні люди вважають звичнішим імітувати обхідними шляхами прості речі.
avatar
Ідеологія відсутності ідеологій є також ідеологією, якою вона хоч і уникає виглядати, однак не перестає бути. Видима відсутність ідеологічних цінностей вказує на єдину цінність пост-сучасності, яку передбачив Фрідріх Ніцше в «останніх людях». До прикладу, тупе споживання і його щоденна та життєва мотивація є нічим іншим, як завуальованою та звульгаризованою ідеологією, котра не терпить нічого іншого поряд із собою — перш за все ідеологій декларованих і неприхованих. Так само можна не погодитись щодо конфліктів в Іраці та Афганістані: у випадку Афганістану ідеологічний конфлікт іслам/теократія vs. лібералізм/демократія з обох боків був більш ніж очевидним. Глобалізаційні процеси, як і політична експансія (явна та прихована), проваджена США — одягнуті в ідеологічні шати, більш або менш відкрито. Проте випадок американської експансії, швидше, відображає іще інерцію модерну, тоді як тиха глобалізація та змішання під прапором комфортного життя вже становлять те, що ми можемо охарактеризувати як "ідеологію" постмодерну. Адже виступ проти будь-яких "-ізмів" чи "-центризмів" також мотивований ідеями. Нехай ми назвемо це не "ідеологією", а просто ідеями без експліцитного та структурованого логосу — проте суті це не міняє.
avatar
Геракліта, Піфагора й інших до Декарта ми вважаємо філософами за академічною традицією, якої і пропоную дотримуватися, бо ж геть усі поняття на світі — умовні, але маємо якось домовлятися щодо їхнього значення. Ну і професура тут ні до чого, звичайно.
avatar
Поняття «філософії» і «філософа» вкрай умовні. Якщо ми конвенціонально називаємо «філософами» містиків Геракліта і Піфагора, ба навіть «езотериків» Платона чи Плотіна, тоді взагалі незрозуміло, в чому полягають термінологічні критерії. Не кажучи про те, що в парадигмі Традиції філософія є не одним і тим же, що філософія в парадигмі модерну. За такої логіки слід послідовно вважати «філософами» тільки мислителів, починаючи від Рене Декарта — і не раніше, позаяк до того ми мало справу з теологією, метафізикою, містицизмом, алхімією та езотерикою, по великому рахунку. Зрештою, і після Рене Декарта також. Якщо ж, з іншого боку, вважати «філософами» тільки представників професури, академічної галузі — тоді Александр Дугин, як кандидат філософських наук, подобається це комусь чи ні — є легітимним авторитетом. На відміну від Арістотеля.
avatar
У випадку обговорення Консервативної Революції Александра Дугина не можна не цитувати: йому належить заслуга відкриття та популяризації цього феномену на пострадянських просторах, тематичне монографічне дослідження, маса важливих перекладів, статей і т.д. З його інтерпретаціями можна сперечатися, не до кінця погоджуватися чи не погоджуватись взагалі, як і з будь-якими іншими, це не відміняє високого концептуального рівня його текстів, його нетривіальної ерудованості та методологічної гнучкості, хоча я також можу укласти свій список концептуальних «але» і поправок до його деяких текстів. Крім того, поза суперечками про те, чи можна називати Александра Дугина філософом – оригінальними філософами можна взагалі визнати небагатьох (кажу як людина, яка вчиться на історика філософії) – його дослідження Консервативної Революції витримують належний філософсько-політичний рівень розгляду (кажу як людина, яка пише диплом по Консервативній Революції), чого не скажеш про абсолютну більшість іноземних досліджень парадигми, здебільшого витриманих в історіографічному, культурологічному, соціологічному і т.д. ключі. Такі дослідження також потрібні, безумовно, але за браком філософського аналізу на сторінках цих праць з’являється маса зайвих питань, зближень та ототожнень, які виказують тенденційність дослідників. Александр Дугин теж «заангажований» – тією мірою, якою не приховує своїх симпатій, – але, на відміну від багатьох своїх опонентів, він має дуже непогане уявлення про критиковані ним теорії. По-друге, маю додати, що наведена в цьому пості цитата з Александра Дугина не випадкова й не може замінитися цитатою з тим самим «пропозиційним змістом» з іншого автора, оскільки теоретичні розробки дослідника як раз і є прикладом продуктивного переосмислення суті проектів модерну та антимодерну, яке можна продовжувати, виправляти, розвивати і т.д. у власних рефлексіях з приводу Консервативної Революції. Чим тут і маю щасливу нагоду займатися )
avatar
І все ж — емпірична дійсність свідчить про поступову деконструкцію класичних модерних політичих ідеологій. В тій же колишній Югославії протиставлення «друг-вороог» відбувалося не за ідеологічним критерієм (що свого часу гучно обіграв Гантінгтон). Ірак чи Афганістан, найгучніші військові протистояння минулого десятирічя, так само не були протистояннями політичних ідеологій par excellence. В яких шатах присутня ідеологія в (пост-)сучасному світі?
avatar
Мені здається, що «забороняти» цитування Дугіна так само некоректно як і називати його філософом.
Постать А. Г. надзвичайно важлива, якщо нас цікавить сучасна Росія (а вона нас, хоч-не-хоч, цікавить), і як держава, і як суспільство, але ж до чого тут філософія. Ми ж не називаємо, наприклад, Донцова філософом.
avatar
Телеграфний стиль письма — це не деградація, визначення взагалі дано невірно. Бо він насправді ніякий не телеграфний, він просто наближений до усного, про що й говорять сучасні лінгвісти (ну напр. — «Язык и коммуникация: новые тенденции». Лекция Максима Кронгауза) — аська, чати, велика частина комунікації в інтернеті наближена до усної і це просто її властивість, не варто давати їй таку негативну оцінку. Перенесено велику частину «реальності» у віртуальний світ, а разом з ним — і мову цієї реальності. Усну мову.
avatar
Таке листування, звичайно ж, зустрічається, як зустрічаються виключення з будь-якого правила. А також як інерція тих поколінь, які не «виростали» з інтернетом, чи просто були позбавлені можливості користатися його благами. Але мова, звичайно ж, ішла «про нас молодих», а з нами і про майбутні урбанізовані покоління. Відтак — про інтернет.
.
Кожна форма спілкування, як в реальному світі, так і у віртуальному, потребує свого місця. Не декламують трагедії Шекспіра в громадській вбиральні (хіба як жарт), не вживають «олбанської» на наукових конференціях (хіба як предмет дослідження, наприклад, лінґвістами). Тобто знаходяться, звичайно, виключення із правил, але це, перепрошую, ідіоти, і Ви з цим, певно, погодитесь. Так само і у віртуальному світі — є місця із загальновизнаними нормами віртуальної поведінки, які негласно і стихійно формуються самими учасниками процесу комунікації і є інтуїтивно зрозумілими. Тобто ні, можна звичайно вконтактєкє писати філософські треди, але, думаю, Ви зрозуміли аналогію. Врешті, навіщо створювали Вкурсі? Хіба з технічного боку не простіше було створити спільноту в ЖЖ і запросити всіх приєднатися? Виявляється, наявності «відповідних» людей не досить?
.
Щодо електронної пошти. Вона давно стала «розмінною монетою» на всі випадки життя і відтак не є тим місцем, де можна повноцінно розвивати епістолярний жанр (потрібно зареєструватися — код на мило, написали коментарій в блозі — повідомлення на мило, спам тощо). Це має бути десь так:
Сервіс, в якому можна оформити всі мікро-деталі віртуального листа — фон, шрифт, кольори, елементи дизайну, звичайно можливість вставляти відео і фото. Сформований файл відправляється на вибрану адресу. Можно навіть ввести обмеження — файл "іде" добу, щоб він не перетворився на звичайний месенджер. Ні на кого не «оглядаєшся» окрім людини, до якої пишеш, оскільки більше ніхто цього листа не побачить. Готова бізнес-модель;). Питання — чи існує суспільний запит на такий сервіс. Я б точно зареєструвався.
avatar
Телеграфний стиль, телеграфна пунктуація, телеграфна граматика — це все ознаки мовленнєвої деградації. Те, що на поч. XX ст. ще могло бути талановитим мистецьким епатажем, нині вже є загальною нормою. Епатажно ж починає виглядати нормальне письмо, грамотність як така. Звичайно, глибоке спілкування можливе будь-де, і все дійсно залежить від рівня людини. Все питання в тому, чи людина опановує техніку, чи техніка — людину.
avatar
«Вулиця» взагалі не може бути серйозним аргументом, так як на вулиці «поплатитись» за будь-що може будь-хто — залежно від розкладу сил, який складається в дану мить і в даному місці, і що аж ніяк не говорить про об'єктивні масові симпатії чи антипатії. Я не люблю займатись апологетикою Александра Дугина, однак і не розумію, коли його тенденційно критикують, не вникнувши до кінця в його ідеї. Їх можна не приймати, однак тоді повинна бути серйозна контр-аргументація, якої в Україні насьогодні немає. Зрештою, чи потрібна обов'язкова контр-аргументація, а не більш продуктивна корекція? Наше бажання протиставляти Москві якісь «відповіді» в інтелектуальному полі не завжди виправдана і вказує більше на політичне підгрунтя, аніж на об'єктивне теоретичне мислення. Якби весь інтелектуальний процес Европи засновувався на простих протиставленнях, тоді процесу як такого і не було би. До прикладу, що заважало антифашисту Жаню-Полю Сартру конструктивно переосмислити онтологію націонал-соціаліста Мартіна Гайдеггера для вироблення власної екзистенціальної філософії, etc.? Нарешті, щодо Александра Дугина — слід мати на увазі його схильність до іронії, а особливо в названій книзі. Однак чим це відрізняє його від французьких постмодерністів, які, тим не менше, не викликають у більшості надто хворобливих реакцій — можливо, просто тому, що вони не росіяни — і не евразійці?
avatar
Це все так, але можна врахувати що в ХІХ ст. було багато неписемних людей, і багато людей які не мали особливої потреби в листуванні.
Якщо продовжувти аналогію — то повідомлення в соц.мережах більше схожі на телеграф.
Але навіть в самій попсовій соц.мережі можна отримати дуже змістовного листа. Це залежить від особистостей. Якщо комусь нема що сказати, або нема бажання (бо нема кому сказати) — тоді і потвреби в листуванні немає.

А те що на фоні геометричного зростання інформаційних потоків та обміну данними, спілкування втрачає змістовність і навіть шарм — то це просто одна з багаточислених ознак декадансу та занепаду.
avatar
Мова не йде про принципове ігнорування чи сферу емоційного.
Сфера емоційного доречна на вулиці де за свою українофобію Дугін міг би поплатитись, але аж ніяк не на тому рівні де він зараз.
Дугін поєднує в собі високу ерудованість з сміхотворними безглуздиим думками (яких багато, наприклад в книжці «Поп-культура и знаки времени»)
avatar
В сучасному суспільстві перебіг часу інший, аніж у XIX ст. Час прискорюється, тому й потік інформації стає все більш дискретним, компактним. Часу на тривале та змістовне спілкування стає все менше, а головне: в більшості людей зникає бажанння об'ємно висловлюватись, зникає культура не лише письма, але й усного мовлення. Сучасні соціальні мережі та ін. подібні сервіси є здебільшого тільки імітацією спілкування, зосередженою на спогляданні не стільки текстових, скільки візуальних образів. Користувачі бачать одне одного, відкривають через відео та фотографію двері у свої життя, однак ця відкритість є фіктивною в дійсності. Зрештою, ця відкритість більш вульгарна, оскільки вимагає не мислення, а пасивного споглядання та однотипних реакцій на «стінах» чи в коментарях. Хіба ви не помічали, що видавати «многа букафф» уже стає ознакою поганого тону? Скоро зайві думки також ним стануть.
avatar
Принципове уникання цитувати «когось» говорить про певне відчуття дискомфорту, яке цей «хтось» викликає з певних причин. Якщо це має місце на рівні «чиїхось» ідей, які можна спростувати, тоді до них наводять контр-аргументи. Якщо ж відчувають, що контр-аргументів немає, або ж внутрішньо погоджуються з «кимось» — при тому не бажаючи на цьому публічно акцентувати, апелюючи до третіх фігур — тоді проблема лежить у сфері емоційного. Незручно і неприємно цитувати опонентів — особливо, якщо вони говорять правду.
avatar
Я думаю не варто часто цитувати Дугіна та й взагалі не акцентувати на ньому увагу. Крім нього були, є і будуть багато інших філософів
avatar
Такий сервіс вже створено давно, і це електронна пошта.
Ніхто не реєструватиметься на новому сайті тільки з метою писати листи. Хіба що там будуть люди, які будуть тільки там (тобто кращого способу сконтактувати з ними не буде)

Таке листування як в ХІХ сторіччі зустрічається і зараз. І не так важливо яким шляхом воно іде — через пошту реальну, електронну чи соц.мережу.
Це залежить тільки від самого повідомлення.
Якщо лист довгий і торкається багатьох тем — то на нього буде просто непристойно відповідати стисло і миттєво. І такі листи немає смислу писати часто — тому буде і проміжок, інтервал між відповідями, який може бути не меншим ніж в часи ХІХ сторіччя.
Також треба враховувати зайнятість людей та їх схильність до користування інтернетом.
avatar
Так чи інакше можна знайти подібності у всіх іделогій. Скоріше погоджуся на вже традиційне порівняння радянської практики (і її квінтесенції — сталінізму) з релігіозним культом.