В погоні

Я щовечора лягаю спати майже із сльозами на очах. Ще стільки всього не зроблено, не встигнуто. Цілий рік життя змарновано на роботу, яка забрала кілограми тіла і нервові клітини мозку. Скільки малюнків не намальовано, скільки віршів не написано, скільки мрій не перемріяно і не реалізовано. А все тому, що хотілося їсти. Іноді їсти хочеться так, що забуваєш про те, що не «хлібом єдиним»… і витрачаєш своє життя на гонитву за капустою. А цього дня, я бігла, бігла, робила все, що люблю, і все таки не...
Читати далі →