Перша вершина третього дня походу — гора Яйко Ілемське (1679м). Від будиночку ми досить швидко переходимо з одного хребтика на інший по схилу Яйка, а потім без наплічників забираємось на кам’янисте яєчко. Походження назви гори розумієш одразу коли дивишся на неї зі сторони. Є щось в цій простій, на перший погляд, та просторій вершині. Якась позитивна енергетика та велич. Принаймні настрій в усіх чотирьох учасників походу був пречудовий. А коли відповідний настрій, то й знімки виходять шалено-...
Читати далі →

Я повернувся! Місяць я марив Росоханом, і подолавши черговий 11-годинний транспортний квест «Чернівці-Івано-Франківськ-Калуш-Осмолода» та 13 кілометрів пішки, я знову тут. Минулого разу ми ломились крізь сніги і нас добряче сполокав дощ, що не дав нам сповна насолодитись Росоханом. Тож сонячний прогноз на цей похід тільки додавав нетерпіння побачити озеро у всій красі. Але всі мої сподівання були вкотре вщент розбиті і перевершені реальністю. Це озеро з іншого виміру. Якогось чистого та водноч...
Читати далі →

Моя любов до води загалом і гірських озер та водоспадів зокрема, відома давно. Серед озер я за два роки відвідав усі найбільші високогірні озера. Останніми в цьому списку стояли два озера Західних Ґорґан: Росохан і однойменне озеро з хребтом Аршиця. Дістатись туди не так то й просто, тож у планах був візит до них у травні, навіть ціною того що не потраплю на славнозвісний фест «Бограч-паті». Та з радістю дізнався, що місцем проведення першотравневого заходу обрали полонину неподалік озера. Зран...
Читати далі →

Вже вдруге цього року я потрапив у сіро-зелений кам’яний світ Ґорґан. А лише місяць тому на спуску з Синяка я розповідав, що мастив те каміння і стрибки по ним, попутно жаліючи свій гомілкостоп. Та ось я на полонині Рущина востаннє дивлюсь на мапу, і навіть трохи переоцінюючи свої можливості вирішую «збігати» на три найвищі вершини Ґорґан, — Малу Сивулю (1818), Велику Сивулю (1836) та Ігровець (1804) і повернутись назад. Добре, що в той момент я не знав, що мені потрібно пройти маршрут довжиною...
Читати далі →

Раніше, коли я читав про людей що подорожують одинаками, я з цікавістю дивувався. Як воно одному? Без компанії не цікаво мабуть? Поговорити немає з ким. Поділитись своїм захопленням від побаченого. Думав я і про те, що колись і я наважусь на «сольник», як це зветься у похідників… але не думав, що це станеться аж так швидко. Після відвідин Кудринецького і Чернецького водоспадів шляхи з моєю групою на жаль розійшлись. Хоча мали б ненадовго, але вийшло три доби «сольника». Вони вирішили йти легшим...
Читати далі →