Передранкове

Ти розмечеш карти – вітер дозбирає, Не іди за мною – я веслую в ніч, Небо зорі сипле – сипле-не питає, Не питай поради – і мене не клич.   Кинеш раз на карти – місяць рогом зблисне, Кинеш другий – гілка сухо тріскотить… Над тобою, дівчи, хмара с...
Читати далі →

І таке було

І чого так та хвоя пахне, та де пахне - говорить: пошепки, як лісовий дух. А вечір насипає вино у мальований горнец і на "дайбоже" з потемками п'є, а вино то черлене.. Зірки пристигають - до води кліпають, до отави скошеної під лісом поморгують. І кінь розсилений гривою трясе. Там місяць зблисне-тут...
Читати далі →

Купіль

І вітром не вистудиш, та і не розвієш, а за потемками не сховаєш, за водою не пустиш, у вогні не спалиш – ніде не дінешся, дівчино. Коли пристигає вечір, коли сонце на заході ватру накладає і ближче підсісти кличе, ти йдеш… Заходиш у  ліс, ніби в саму душу світу, збираєш в долоню в...
Читати далі →

Що лиш не присниться...


"Поле - порожнє, ніби зсередини я - і краю в ньому немає, ідеш і губишся. Не спинить ніхто - впливай, вбігай своїми схлипуваннями, тікай, ніби в обійми когось мудрого і набагато старшого - тікай. Поле - так сіро і сиро - а натягнене павутиння - чи то нитки - Бог його святий знає - обплутали т...
Читати далі →