Чернівецькі активісти зовсім втратили совість. Усе частіше вони роблять усе, аби я не вчилася і не працювала, а лише ходила на їхні заходи. Щоразу спокушають незвичними подіями і цікавими анонсами, тож я не можу таке пропустити, адже знаю наперед, що це буде неймовірно.
Відвідавши вчора фестиваль фарб холі, пообіцяла собі, що сьогоднішній день буде надзвичайно продуктивний. Я вперто ігнорувала анонси в соцмережах, запрошення друзів і навіть фотозвіти у ЗМІ про день ПАРКування в Чернівцях, але Марина Лібанова написала в Фейсбук, що там буде їжа. Хто встоїть перед таким?
День ПАРКування – це спосіб показати мешканцям міста, що вуличний простір не для машин, а для людей. Тож вулична кав’ярня, бібліотека, вазони з квітами, приємна компанія і гарна музика – альтернатива автомобілям. Тетяна Лебухорська, ініціатор події, говорить, що дні ПАРКування проводяться кожної третьої неділі вересня у всьому світі, тож настав час Чернівців зробити щось подібне.
Я потрапила на найцікавішу подію цього заходу – майстер-клас від Марини Львівни з приготування заморських смаколиків: марокканського салату і хумусу. До цього моменту я була впевнена, що доволі непогано вмію готувати, але побачивши на столі нут, кус-кус, селеру, кедрові горішки, кайєнський перець, лимон, огірки і помідори, зрозуміла, що з усього списку куштувала лише три останні інгредієнти. Доки я намагалася запам’ятати (і навіть записати), що і як правильно називається, до столу підходили люди зі словами: «О, варений нут. Можна, я скуштую?» Тут я остаточно переконалася, що це змова.
Юра — сумлінний помічник на імпровізованій кухні.
Нарешті все було готово й почалася дегустація. Шеф-кухар цього вечора наголосила, що арабську страву хумус (соус-закуску) їсти по-особливому: вмокаючи в неї лаваш. Зате салат можна куштувати і виделкою.
Лаваш з хумусом і кайєнським перцем. Мммм як смачно!
Марокканський салат.
Повечерявши, ми вивчали вуличну бібліотеку, читали Маяковського, насолоджувалися музикою і розмовами, розглядали листівки від «North Bukovyna Store», пили каву, знайомилися з іноземцями й слухали англійську, польську й німецьку. На мить мені здалося, ніби я не в Чернівцях, а десь за кордоном. Таке буває іноді, коли гуляю вулицею Ольги Кобилянської й слухаю місцевих музикантів, радію квітам навколо і вдихаю запах кави. Мені тоді ввижається, що я десь у Барселоні чи в Парижі. Сьогодні знову було так. Затишно і спокійно. Але так по-домашньому.
Куштував арабські страви й робив фото — Руслан Козлов.
