Хвороба головного мозку

Таких людей як я потрібно ізолювати від суспільства, вивішувати табличку «не торкатися» та обходити мене 10 дорогою. Я людина зі скляною вірою у світ. Чому зі скляною? Бо цю віру можна розбити як тільки щось поворухнеться у мені. Що це «щось»? Я й сама досить довго шукаю відповідь. Минають роки, а я все та ж. З віком така жорстока та іронічна схильність у мені виражається все дужче. Тож, я і прошу – відгородіть мене.Це не сповідь. Не намагання виразити себе, я к    о с о б и с т і с т ь.   Ні. ...
Читати далі →

З того самого клаптика, про котрий йшлося в "нетиповій маршрутці"

Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє. Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.  Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.  " Потяг." Їхати й втрачати все, що маєш. Ось квиток, ось і ваш шанс- Нове Життя. ...
Читати далі →

До побачення - євробачення, євробачення - допобачення!

Доморощеним грантоїдам та бездумним борцям за ідею тепер жиється нелегко... Нема ні грантів, ні ідеї! Можна сказати, що об'єктність української держави стала кричущою. Тому пята колона "зрадницької нової еліти", що повинна була виховати Європріоритет у зовнішніх відносинах уже непотрібна, бо є більш...
Читати далі →