Треба  — жертва Богові… в чому суть ТРЕБИ? Де той правдивий Требник? Де ми його згубили? Православні попи і рідновірські волхви схожі один на одного як дві краплі води… ТРЕБА… де загубили її?Де моя ТРЕБА?ТРЕБА – це наш заклик до Бога: ПРИЙДИ! БОЖЕ, ТИ мені ТРЕБА!!! Любове моя – ти мені ТРЕБА!!!ТРЕБА – то служба Богові – служба ЛЮБОВІ…ЩО треба твоїй любові? ЛЮБОООООООООВІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ?БОГ – то ЛЮБОВ… БОГОВІ ТРЕБА БУТИ НАМ ТРЕБА… Богові ТРЕБА, щоб Любов була ТРЕБА…А ми віддаємо Любов, щоб отр...
Читати далі →

ВОНА. Вже давненько спостерігала позад себе її гусячу голову. Інколи Вона з цікавістю заглядала поперед мене, інколи – зникала взагалі. Моя Дракона. Вона була біла, радше ніжно-кавова, дуже рідко бачила тіло її, тільки голову. Якщо чесно, я її боялась. Вона знала про  мене щось таке, що я сама воліла не знати. Ні Ордо, ні цей Чорний Великий не були МОЇМИ  драконами.  Вони зволили зі мною спілкуватися. А вона була МОЯ. І саме стосовно неї  часто поводила себе так, наче її не існує.  Мені було тро...
Читати далі →

Лежала обабіч гостинця, стискаючи в руках самоцвіт. Не те що встати, рухатися не було сил. Драконятко полоскотало мене в щоку: «Вставай, їдемо до Дракона».Що за дурість? Який дракон? Дракон помер, залишився тільки камінець. Драконятко метушилося, кудись бігало, щось носило, щось і з кимось погоджувало.Скільки часу пройшло як тут лежу? Що, взагалі, діється? Драконятко підбігло до мене, взяло на руки, наче дворічну дитину і занесло в авто. Саме вмостилося на передньому сидінні. Господар машини не ...
Читати далі →

Попереднє тут: http://h-dychkovska.vkursi.com/7300.html Ми з Ордо сиділи на лавиці київського парку і бовтали ногами. Лава була висока, ноги до землі не діставали, ми крутили кільця і вісімки, час від часу давали одне одному штурханців, вибивали ногами дріб, одним словом – бавилися. Перехожі дещо здивовано зиркали на мене, Ордо вони не бачили і певно така моя веселість видавалася їм геть чудернацькою. Мізерний час від часу виглядав з кишеньки і теж підсміювався. Було враження, що він виздоровлю...
Читати далі →

Кіт обгризав кісточки і був дуже задоволений. Вечеря пречудова! Птаха була доволі велика, до того ж зовсім без пір*я, тихеньке муркотіння в яблуневому саду створювало атмосферу цілковитого задоволення. Трапеза завершувалася, ліниво догризаючи кісточку, Кіт мостився поволі заснути. Остання кісточка була особливо смачна. «Дивно, скільки пташиних кісточк перегриз, але Такої не зустрічалося». Кіт був правий, то була незвичайна Кісточка. Вона раптом почала задавлювати горло. Стала якось сторца і коло...
Читати далі →

Жила-була собі Птаха. Вона була дуже добра. Завжди повторювала: «Я — остання буква в алфавіті». Птаха допомагала всім, кому могла і навіть тим, кому не могла. Вона шукала Зерно і віддавала його іншим, виявляла Пастки і попереджала про небезпеку, врешті, Вона навіть приймала інших птахів у своє гніздо, адже місця вистачить усім! Якось до неї прилетів Горобчик:  — В тебе дуже ніжний і теплий пух, дай мені його, щоб облаштувати гніздо. Птаха радо висмикнула трішки пуху, найм*якшого і найтеплі...
Читати далі →

Было еще темно, но глухарь уже начинал свою песню: «Ддакк, тэке-тэке..., дак, дак, дак, екэ...» Горностай слушал это щелканье и удивлялся. Зачем, скажите  мне, орать на весь лес, что тебе бабы хочется? Вот кто знает где живет горностаева жена и когда он к ней приходит? Вообще-то у горностая много жен, как, впрочем, и у глухаря, но горностай своих жен бережет и прячет. Прячет так хорошо и успешно, что эти глупые людишки даже не знают сколько времени его горностаиха детенышей носит. Одни говорят —...
Читати далі →

Горностай сидел на ветке лиственницы и догрызал мышиную косточку. Мышь он поймал здесь-же, в корнях, и дерево было ему премного благодарно. Горностай, как и любой лесной житель, понимал разговоры всей лесной живности, включая растения, ручьи и болота. Его всегда раздражали глупые людишки, шатающиеся по лесу и мечтательно вздыхающие: «Ох, тишина-то какая!» Какая такая тишина? Сосна кедровая, которую ты только-что обстукал молотом, плачет навзрыд, ель, которой твой огонь обжигает ветки — криком кр...
Читати далі →

Попереднє тут: h-dychkovska.vkursi.com/7621.html В отличии от Глухаря Глухарка все и всегда отлично слышала. Но собственного имени она не имела. Звали ее по прозвищу мужа. А ее, собственно, даже и в природе не было. То есть, она, конечно, была, но если у тебя нет имени, то тебя тоже вроде как-бы нет. Она привыкла к такому положению дел, не удивлялась этому и даже научилась из этого извлекать выгоду. Ведь вот есть охота на глухаря. А охоты на глухарку — нет. Почему? Да потому, что ее самой тож...
Читати далі →

Попереднє: h-dychkovska.vkursi.com/6892.html Мені чомусь стало страшно. Страшенно страшно. Вхопила драконятко, як дитя, на руки і побігла геть від тої страшної скопаної землі…   Страшно-Страх-страж-стражда-стра-страта-трата-тра-та-тра-тра... Ми бігли довго… три дні лісом… два дні полем… втомилися, забрьохалися болотом… нарешті вийшли на гостинець. Якийсь добрий дядечко на фіакрі підвіз нас до долини. Драконятко любило доли. Гм… доля, діл, долівка, долоня, долати… Чудернацька вона, мова… мож...
Читати далі →