Можно?

Можно я в тебя влюблюсь, ведь можно? Принимая тебя таким как есть, Внутривенно принимая и подкожно, и читая как «благую весть» .Глаз твоих реснички-покрывала, Хитро улыбаются дугой Я б тебя любила-целовала и кормила вкусною стряпнёй .Напоила б зельем для забвенья, что готовить вовсе не умею, И немножечко любовным зельем чтоб любви нагрелась батарея .Будь моим фонариком безмолвной ночи, для других будь светом от луны Ты в моем кармашке между прочим На груди и с левой стороны .Так х...
Читати далі →

Партизани

Не ховайся за ширмою тексту. Не ховайся за тоннами фото Досягти всіх вершин, досягти Евересту І впасти безсовісно з неї в болото . Так легко роками будоване стерти і пам'ять свою як диск форматнути, Хоча всезнаючі люди, експерти Не дозволять ніколи нам цього забути . Я душу в собі роками приспане, Приспане знову заповзає у душу в темному лісі живуть партизани, Яких відловити й стріляти я мушу . Навіщо ти стукаєш знову у двері? Замуровані вікна навстіж відчиняєш? І я, як то...
Читати далі →

Сапери

Обожнюю як ти у довгому чорному пальто, позаду руки складаєш за спиною і дивившся на мене як не дивиться ніхто, й суворо так балакаєш зі мною. Ламає тіло від зелених барв, очей твоїй… ця виправка й манери. Твій запах стримує смугастий шарф... Його звільню, а ти дзвони саперам.... Є тисячі таких твоїх жінок, і чоловіків, що називаються моїми та лише пальці сплітаю в одно, усі вони лишаються чужими Ви чули щось про те як обпікають очі такий дарунок вогню непритаманний. А я б вт...
Читати далі →

Quantum Satis

Як же ти мене болиш Більше ніж Quantum Satis Тебе немає, хоч зі мною спиш, Хоча хотів би  й переспати У душі напруга на двісті двадцять, я єдина, хто не вмерла від струму і б"є ним більше ніж Quantum Satis і вени твої як струни Зараз я така як не снилось Ому, Скільки ще зможу опиратись? Можливо, ти знаєш якісь закони, що дозволять не електризуватись? Я кудись в цьому світі плила, по дорозі розгубила весла Quantum Satis твого тепла і я як котушка Тесла Розбити вікна, ...
Читати далі →

Ключ

Будь моїм особистим ключем від усіх захованих дверей і замків Там де зліва дико болить і пече. там ключ  чужий підійти не зумів… Шукала його у синьому морі, як голку загублену в сіні, і хоча воно і тепле й  прозоре, не пускають під воду  очей твоїх тіні… . Пусти мене, чуєш, дай трошки напитись солоним вином по ранах зліва,  Скажи  мені як же навчитись? Жити в статусі «неважлива»?... . Болить невимовно серце тендітне, кричить тихенько до тебе «не муч» Пусти його в море і во...
Читати далі →

Два дні

Я нічого тебе не питатиму, Лиш прошу тебе приїжджай, твої сльози у хвилі ховатиму, Й заварю твій улюблений чай . Ти стоятимеш одна на березі  Цілих два неповторних дні І в душі моїй щось оселиться  Ніби втопиться в червонім вині . Руде сонце спалює нутрощі, І втече за морський горизонт Ти серйозність моя й мої пустощі, Моє перемир'я й мій фронт На пісочку відбилися п'яточки  Від вгрузлих сплетених ніг, А на ніжках залишились цяточки Від піску, що відтерти не встиг Руде со...
Читати далі →

Коли ти прийдеш...

Коли ти прийдеш, сядеш тихо навпроти,  не спитаєшся лишнього і ні слова не мовиш в ту мить, — за вікном вечір тихий зіграє нам радісні ноти  й на стіні промінь сонного сонця замайорить…  Ми чекали цього до нестями, до жаху, витравляли всі сумніви від отар наших мрій. Я тримаюсь за тебе і жодного страху,  жодних обмежень, мій янголе й без застережень — воїне мій …  І мені так спокійно, я знаю, що якось  ти прийдеш і все зникне у тумані ночей.  І мені так святково, я знаю, колись та...
Читати далі →

Деяких жінок треба любити на відстані.

Мені 30 років і я чоловік.І все, що я зрозумів  про жінок за ці роки вкладається лише в одне речення.Деяких жінок варто любити на відстані.Мабуть, саме до цього я йшов все своє життя. Хтось назве мене невдахою, що в тридцять років не має ні успішної кар’єри, ні сімї, дружини, дітей. Я ж називаю себе мандрівником. Мені подобається йти по цьому житті легко і не думаючи, що про мене подумають інші. Та для мене завжди буде важливим те, що про мене подумає Вона. Хоча я невпевнений, що вона хоч іноді ...
Читати далі →

Ми помиляємось не в інших, а в собі

Ми так часто говоримо слова: «я помилився (-лась) в людині». Кожен з нас не раз так говорив, зізнайтесь, правда ж?  Проте, якщо задуматись, ми ніколи не говоримо, що помилились в собі. Завжди значно легше зіштовхнути камяну брилу вини і власної образи на когось, ніж зізнатись, що помилився у власних очікуваннях. Кохання милосердне, довготерпиме? Ні, кохання егоцентричне, самовпевнене, обмежене і на жаль дещо придумане. Ми самі собі змальовуємо ще з дитинства образ того чарівного лицаря чи п...
Читати далі →

Мені сказати хочеться про нього

Мені сказати хочеться про нього
Про те, що криється в його німій душі
Немає в ній нічого показного
Але так багато рідного мені

Читати далі →