Читайте початок статті.      «Цих подробиць про космічні подорожі ви не прочитаєте в наукових статтях та книжках. Чим пахне космічна станція «Мір», яку найстрашнішу річ можна побачити в ілюмінаторі, та як дражняться астронавти – про це розказали вони самі.    Канадець Кріс Хедфілд, американці Джеррі Ліненджер, Боб Карбім і Скотт Паразінскі та Ї Со-Йон, перша жінка-космонавт із Південної Кореї, поділилися своїми спогадами…   1. У космосі всі блюють. Як запевняє Хедфілд, це звична справа.    ...
Читати далі →

                                                                                                                        «Войско взбунтовалось!                                                                                                              Говорят, царь – нєнастоящій!».                                                                                                                                   Слова з кінокомедії                                                                  ...
Читати далі →

          Військові льотчики започаткували пілотовану землянами космонавтику                                                  на основі ракетоносіїв. Юрій Гагарін, льотчик-винищувач, космонавт – перша людина в космосі      12 квітня 1961 року (згідно рішення 65 сесії ГА ООН (п. 50 засідання       «Міжнародне співробітництво у використанні космічного простору                      в мирних цілях») від 7 квітня 2011 року 12 квітня –                         Міжнародний день польоту людини в ...
Читати далі →

                                              Моя любов до неба – назавжди зі мною! Вона зародилася ще тоді, коли я 5-літнім босоногим хлоп’ям бігав батьківським подвір’ям і катався на довгій гойдалці, прикріпленій до величезного горіха. На питання дорослих, ким я хочу бути, завжди твердо відповідав: «Льотчиком!». Життя внесло свої корективи у вибір фаху (про них розказано в моїй статті «Як російський офіцер у своїх батьків — українців стріляв…»), але не перемогло мою закоханість в небо.   Див...
Читати далі →

   Невже таке може бути?!   У подібне важко повірити, але, на жаль, воно мало місце…   Трагічна історія, про яку йдеться нижче, навіяла мені певні спогади.   У мене перед очима з’явилася моя вже покійна мама, проста українська жінка, котра далекого 1987-го (тато, неньо як казали у нашій родині, помер у 1985 році), тоді ще 59-літня, бігла пероном Чернівецького залізничного вокзалу, плачучи і махаючи мені рукою на прощання, за потягом, що набирав хід і віз мене до мого першого місця служби, а було...
Читати далі →