З того самого клаптика, про котрий йшлося в "нетиповій маршрутці"
Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє.
Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.
Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.
" Потяг."
Їхати й втрачати все, що маєш.
Ось квиток, ось і ваш шанс-
Нове Життя.
...
Читати далі →
Читати далі →