Оце так головоломка для українських громадян!   Що робити?   Яке рішення прийняти?   Емігрувати не можна залишитися… Куди тут кому поставити аби не прогадати?   Складний вибір!   Про причини того чи іншого рішення мовиться нижче на прикладі офісних працівників.   80%  з них задумуються про переїзд за кордон. Своє бажання вони пояснюють складною політичною та економічною ситуацією в Україні, а також відсутністю перспектив для себе і своєї родини.   Майже половина опитаних вважає, що причиною ц...
Читати далі →

   Невже таке може бути?!   У подібне важко повірити, але, на жаль, воно мало місце…   Трагічна історія, про яку йдеться нижче, навіяла мені певні спогади.   У мене перед очима з’явилася моя вже покійна мама, проста українська жінка, котра далекого 1987-го (тато, неньо як казали у нашій родині, помер у 1985 році), тоді ще 59-літня, бігла пероном Чернівецького залізничного вокзалу, плачучи і махаючи мені рукою на прощання, за потягом, що набирав хід і віз мене до мого першого місця служби, а було...
Читати далі →

«Западеночка»… — Так називала мене тьотя Дуся з Донбасу, коли я вже почала перетворюватися з вередливого дівчиська у дорослу дівчину. Тьотя, царство їй небесне, була родичкою моєї матері, яка народилася і виросла на Донеччині, а саме на околицях міста Торез. Але потім мама з батьком переїхали на Хмельниччину, на татову малу батьківщину. Тож наша родина двічі на рік відвідувала Донецький край. Я жила у селі з бабусею та дідусем, татовими батьками. З дитинства мене оточували поля, ліси, біля хати ...
Читати далі →

Не люби мене, ти більше, не люби, не даруй щоранку квітів, вже в коханні нашім голуби розлетілись назавжди по світу Ти шукаєш істину в вині, як знайдеш сідаєш за гітару, вуха в'януть й квіти на вікні, від тих слів… і твого перегару Не співай мені старих пісень,  а нових не смій більше складати, вже стосунків наших карусель заржавіла й зупинилось свято. В нас на кухні скрізь одні склянки, я б хотіла печива і чаю, від любові биті черепки, я в душі на купочку складаю. Голубі...
Читати далі →

"… я б тебе дощем заколисала, з липи чаєм кинула б в похмілля, музику по нотах розписала, з звуків тих, що нашуміло гілля. Всі краплини барабанять в стріхах, я тебе на рученьках гойдаю, лиш роса спочине на повіках, я  цілую… а тебе немає...." Ти могла б і бігати й всміхатись, кучері від вітру поправляти, у сімнадцять вперше закохатись, і стареньку матір обнімати. Та ніхто не назбира малини, нікому млинців наготувати, бо нема маленької людини, що й не встигла нею по...
Читати далі →

Шукаю в собі корені депресії, і хмари за вікном цьому сприяють, дощі розклались небом частинами дисперсії, вітри дерева й душі нервово колихають.. Бруківка хвилями дихає під колесами, вузенькі вулички торкаються до ребер, моє терпіння до цього міста стесано, як і моє терпіння стесано до тебе... Вертаюся додому, але ці камбеки, стають нуднішими за сірий дощ в вікні, нема для шлюбу більше небезпеки, коли на сірий дощ спотворюються дні Твої думки блукають у футболі, і ще більш ст...
Читати далі →

Сумую дико і безмежно я за часом тим, коли мій тато був безмежно молодим, за маминими ніжними руками, що теж не помолоділи із роками.... І я ще безтурботна, з малюсіньким хвостом, за сусідським бігаю котом, так швидко бігають лише роки, та не молодшають чомусь мої батьки.......
Читати далі →

Не дай Бог комусь пережити подібного. Того, що сьогодні витворили з моєю родиною…. Іноді мені думається, що в мене на сідницях приклеєний магніт для неприємностей. Усе найцікавіше (як в поганому так і хорошому сенсі) просто падає як сніг на голову 24 травня….Перша година ночі, на домашній телефон моїм батькам дзвонить невідомий, представляється якоюсь міліцейською шишкою в м. Чернівці – на задньому фоні схлипування і крики «Мамо, мамо»… Мене вдома немає тієї ночі…. Батьки в мене емоційні, і мама...
Читати далі →

Мам прости, я совсем прокурила голос. Мам прости, я опять тебе не звоню. Знаешь мам, а мне действительно нечего тебе сказать… Всё смешалось и в голове бардак теперь. Кто нужен? Кто остался? Ничего не пойму. Только ты теперь рядом. А я стала той, кем не желала быть. Той, которой в детстве ты меня пугала. А ты ведь воспитывала дочь, ангелочка. Кутала в шарфик зимой, одевала розовое платья. Всякие там бабочки на платьях, ленточки в волосах. Покупала куклы, игрушки, цветные книжки, раскраски, фло...
Читати далі →

На вулиці шалений вітер грається із твоїм волоссям. Я чую це. За вікном все гуде, а гілки найвищих дерев б’ють по нашому вікні, ніби вітер лупцює його за те як він посмів прийняти перші промені тепла.          Я цілий день ношуся по квартирі, намагаюся вичитати в Інтернеті як правильно приготувати качку фаршировану яблуками. Хочеться тебе здивувати. Ти вартий того. Ти найвартіший, якщо є таке слово. Приходиш до мене додому не щоб переспати зі мною, а прибити полицю, приходиш до мене в ліжко – н...
Читати далі →