Ніхто не може змусити письменника                                                                                      відчувати й бачити життя так, а не інакше.                                                                                      Після того, як він навчиться читати і писати,                                                                                      єдине, чому він може повчитися в інш...
Читати далі →

                                                                                                Коли наші діти називають нас                                                                                                 відсталими, консерваторами,                                                                                                  тішимося тим, що наші онуки                                                                                                                відомстять їм з...
Читати далі →

Вона приходить стомлено в цей світ,Неначе дорослі ходять на роботу,А вдома на неї теж чекає кіт,Чекає на молоко і на турботу. Кидає на стілець свій халат в ромашках,Пухнасті тапочки лишає на порозі,І наостанок чомусь зітхає важко,Старече серце стискається в тривозі. Уже не ті літа, щоб важко працювати,Не ті літа, щоб бігати за молодими,Яких останнім часом так багато,Що їх життя складає  до могили Старим плащем, побитим міллю,Вона ще теплі душі накриває,Веде з собою і аж до божевілля,Її смертельн...
Читати далі →

Розказуй як твій день пройшов,
Я щойно тільки причесалась,
Я рада, що ти знов зайшов
Та навіть трохи налякалась…

Сідай, налию тобі трохи чаю.
Ти пам’ятаєш? Він із тмину.
У наші чашки розілляю,
Ти тішишся як мала дитина.

Ти дивишся на б...
Читати далі →

Якийсь дивний настрій сьогодні. Наче хороший, але от захотілося писати... Давно такого не було... Зазвичай пишу коли на душі важко.
Страхи... в кожного вони свої: хтось боїться померти, хтось стати бідним, хтось собак (чи інших тварин), хтось народжувати, хтось втратити роботу...
Особисто ...
Читати далі →

А шлях Вже пройдено давно. Ти, озираючись, не бачиш Й не чуєш Їх Тих слів дитячих. Життя пройшло І ти згадала Весну свою, як марнувала. Закривши очі уявляєш Усе, що пам’ять зберегла. Пройшли роки І біль не гасне, А серце оповите в муки Шукає відблисок в очах… Повз тебе бі...
Читати далі →