Я грунтуюсь на осені тій, що з-за рогу спливає. Мої очі ще досі зелЕністю дивляться в світ. Там злітає думок безнадійність у душі щасливі, Там ще сиплеться листя по-троху в лимонність снів.  Сіро-бурим дощем опадає на нас там затишок, Вогкий шлях вберігає від певності власного Я. Ми там поруч. І дощ. І найкраща пора в загравах. Сонце зникло, а дощ все ллє та і ллє.  До початку, до казки, що сталась занадто... Так занадто невпевнено, але ігристо забарвлено, У початок того, що нормальн...
Читати далі →

Жовтий день   Хтось палить торішнє листя. Затопило околиці димом. Загубилися ми в передмісті Заховавши у пазуху диво.   Я читала уголос Шекспіра, Ти не плакав на мову сонетів. Цілував у волосся і шкіру, Піддаваючись волі тенетів.   Я замовкла і ми зупинились, - Не поезія ...
Читати далі →