Моєму першому та останньому коханню

Я чую доленосний дзвін із сЕрць народів, Десь серед неба розрізають небокрай боги. Хтось насміється чванно: «ха, про бога...», Та вже не смішно навіть стало і мені... Коли історія затихла в передгром'ї бою, Звертання лине не лише до «раціо» людей, Коли у серці щось невпинно тобі коле, Тоді пора народе, йти до душ-архей. Русини. Руські. Українці-діти. Народ, народе -  крапля в море-мі… Нас щось тримає вище ніж надвіра, То не лише останки давніх «язиків»- То щось надзЕмне, вище дещо...
Читати далі →