Після бограчування і зимово-осінньої Аршиці з її озерами, на 3 день походу настала довгоочікувана весна. Ми швиденько добігли до Осмолоди і «стали» на маршрут на хребет Матагів з його ефектними вершинами Висока (1803м) та Ігровець (1804м). Підйом хоча й був стрімким, але віддячував нам краєвидами, що після дощово-хмарної Аршиці був як моцна бриндзя до банушу. Але з набором висоти повернувся й сніг, який своїм, вже троха брудним, але ще товстим простирадлом, щільно закривав схили хребта....
Читати далі →

Моя любов до води загалом і гірських озер та водоспадів зокрема, відома давно. Серед озер я за два роки відвідав усі найбільші високогірні озера. Останніми в цьому списку стояли два озера Західних Ґорґан: Росохан і однойменне озеро з хребтом Аршиця. Дістатись туди не так то й просто, тож у планах був візит до них у травні, навіть ціною того що не потраплю на славнозвісний фест «Бограч-паті». Та з радістю дізнався, що місцем проведення першотравневого заходу обрали полонину неподалік озера. Зран...
Читати далі →

5 ранку. Залізничний вокзал. У повітрі запах дешевої кави з апаратів з присмаком вже таких близьких пригод. Я міняю в касі 12 гривень на квиток у мрію. Ту про яку марять тисячі за своїми моніторами та так і не встають зі стільця. Ту яка дуже дорогвартісна для більшості, і при цьому за суботній вечір у пабі пропиваються в десятки більше грошей. Ту яка така далека та недосяжна, але інколи лоскотить ніс своєю близькістю. Стільки цікавих, веселих та повчальних історій, як у дизельному потязі дорого...
Читати далі →

Вже вдруге цього року я потрапив у сіро-зелений кам’яний світ Ґорґан. А лише місяць тому на спуску з Синяка я розповідав, що мастив те каміння і стрибки по ним, попутно жаліючи свій гомілкостоп. Та ось я на полонині Рущина востаннє дивлюсь на мапу, і навіть трохи переоцінюючи свої можливості вирішую «збігати» на три найвищі вершини Ґорґан, — Малу Сивулю (1818), Велику Сивулю (1836) та Ігровець (1804) і повернутись назад. Добре, що в той момент я не знав, що мені потрібно пройти маршрут довжиною...
Читати далі →

«Хочу в гойи, хочу в гойи, не хочу поїзь», невпинно повторювала дворічна Катруся в ранішньому дизельному потязі до Коломиї. Я заздрив їй, адже свій перший більш менш серйозний похід в Карпати я реалізував лише після 30. А вона на в свої 2 рочки була навіть вище за мене, підкоривши гору Пруташ в Чорногорії, яка більш ніж на 300 метрів вища за нашу Говерлу. Що так тягне її в гори вже зараз, які в неї відчуття, як вона все бачить? Ці питання крутились в моїй голові усю дорогу, тож я вирішив спробу...
Читати далі →

Вже вийшовши з дизелю на станції Вороненко, одразу розумієш, що потрапив туди куди потрібно. Абсолютну тишу і спокій порушує лише спів пташок та вітер зі смаком свіжоскошеної трави.Потяг швидко зникає у тунелі перетинаючи межу Івано-Франківської та Закарпатської областей, а ми через край села рухаємось в гору. На підйомі, коли зупиняюсь на перепочинок, я завжди обертаюсь, аби бачити те скільки пройшов і гарні краєвиди, це надихає і далі йдеш ще жвавіше не звертаючи уваги на кут підйому.Одразу ж ...
Читати далі →