Я мечтать 
перестал, 
это страшно.
Мне плевать 
кто забрал, 
ведь не важно

Собирая
нелепые мысли,
Забывая
все то, что нависло,
Я пишу и дышу... Это кисло.

Сумасшествие
так озаряет,
что в приветствии
Читати далі →

Крадучись ми співали щось знайоме,
танцювали на очах у всього світу,
Світло було у такому заломі,
що ти дарувала мені шматочок літа.

Боячись, що хтось побачить,
ти ховала мене в своєму погляді...
Хтось сказав, а що це значить,
те, що у нас на обличчі замість ...
Читати далі →

Постольку поскольку я бываю как все
Идя по дороге, думаю о хлебе
Или о том, как уехать летом в Туапсе
Или почему все плоское на небе?

Тридцать шесть градусов на душу
и я опять великий уникал
А одиночество, нада же,
как будто никогда и не бухал...

Б...
Читати далі →

якби
слова
осягнули
той біль
яким
їх часом
наділяють
то враз
наклали би
на себе руки
від неможливості
з ним існувати
так може
було би
й на краще
хіба
насправді
любов
не німа?

Читати далі →

ти в свому
Вавілоні
шукаєш
мою тінь
між поверхами
неба
між видінь
про втрачені вже
чистоту
й душевний біль
а я давно
зів'яла прахом
мене
спалили забуттям
забрали пера
скатували музу
ти ж досі
ексгумуєш
т...
Читати далі →

розкидаєш
мрії
паперовими
хвилями
у пустоту
чужих сердець
навіки байдужих
і вголос болісно
хіба щось є
для них
важливе?
Читати далі →

краплями
життя
минулі
виточують
втому
ідеальної
форми
підступають
до горла
морем
фантомного
болю
вже неіснуючих
втрат
доводять
мого Ромео
до крайньої
точки
нівечать ранки
виїдають кольори
і зміст в сл...
Читати далі →