З літа 2014 року, в розпал АТО (фактично війни, яку Росія веде проти України, про що йдеться у моїх публікаціях «Як російський офіцер у своїх батьків-українців стріляв…» та «Подякуймо Путіну…»), Міжнародний кадровий портал HeadHunter, працюючи задля впевненості українських людей у завтрашньому дні, надавав допомогу волонтерам, сприяв у працевлаштуванні демобілізованих воїнів і колишніх полонених та отриманні ними додаткового навчання, консультував їх, створював ре...
Читати далі →

Декілька років тому, я мріяла про те, що я закінчу університет, буду журналістом, матиму коханого, а згодом сім«ю, займатимусь улюбленою справою і житиму у спокійній державі, де крім заказушних мітингів нічого не відбувається… Я і подумати не могла, що в свої молоді роки, я переживу Революцію справжню із кров»ю та жертвами і моя і без того ранима душа буде розриватись від болю за свою Батьківщну, яку рватиме на шматки Росія… Для мене тоді, як для спортсменки, яка боролась за Україну та захищала ...
Читати далі →

Сьогодні ховатимуть світлого і доброго хлопця, люблячого батька, мого однокласника, Загребельного Степана, котрий загинув 12 червня в зоні АТО, захищаючи нас із вами. Йому було 26. У нього залишилась дружина і 9-місячне маля. Найменше, що я можу зробити – розповісти про нього, аби кожен відчув, що це не абстрактна смерть десь там, вона стосується всіх, вона реальна і жорстока, і забирає найкращих. НАЙКРАЩИХ, чуєте? Ми вчилися з 1-го по 9 клас разом, і світлішої дитини годі було й шукати. Ми нази...
Читати далі →

Что-то мистическое есть в исторических датах. События столетней давности причудливым образом повторяются в наши дни.5 января 1905 года — начало Первой русской революции – спустя без месяца 100 лет в ноябре 2004 года началась Оранжевая революция на просторах бывшей Российской империи.1912 год – крушение «Титаника» — спустя 100 лет, в 2012 году затонул крупнейший в мире пассажирский лайнер «Конкордия».1914 год – начало Первой мировой войны – спустя 100 лет началась война на Донбассе (некоторые при...
Читати далі →

Рома ніколи не був для мене Ромою. Завжди лише Атаманюком. Вперше я зустріла його в таборі, на «Січі». Мені було шістнадцять. І я завжди його боялася. Він був таким суворим, але завжди дуже справедливим. А якось ми їхали в Крути на День пам'яті і Атаманюк розповідав про навчання, про те, як вчить англійську, про сім'ю… Якось в лісі в новорічну ніч питав мене про Чернівці і чи тут гарно… Ми не були друзями, швидше товаришами. Я надзвичайно його поважала. Так сильно, наскільки це лише можливо. Від...
Читати далі →

   Спливає 70 років з дня закінчення страшної війни в Європі далекого травня 1945 та перемоги над німецьким нацизмом (націонал-соціалізмом)…   Хто краще знає всі нюанси тогочасних подій?! Звісно, що професійні історики. І не просто такі професіонали, а справжні науковці, неупереджені та незаанґажовані, для яких наукова істина є дорожчою за шану чи опалу будь-якого правлячого режиму. І котрі здатні цю істину обстоювати та публічно поширювати. Особливо це стосується істориків сучасної Росії.   Тож...
Читати далі →

Цього дня я по-іншому відчула, що таке війна. До того, звісно, тисячі смертей, друзі в АТО, смерті знайомих, смерті знайомих знайомих. Батько, який ходить на всі поховання солдат, що привозять у закритих трунах і я, яка намагається триматися і допомагати.Коли змінюється погода, в моїй голові теж тоді щось змінюється, я стаю бліда, наче церковна свічка Й погано розумію реальність. Реальність для мене стає якось надто тихою. Весною не розумію й погоду, то вдягаюся надто тепло, то змерзаю, але бачу...
Читати далі →

Зранку пролунав телефонний дзвінок від Артура Назарова – журналіста з яким познайомився ще в Будинку профспілок на Майдані. — Нас оточили військові без розпізнавальних знаків у масках. Вимагають від ОУН скласти зброю і покинути Піски. Вже другий день криють артилерією сєпари. У нас троє трьохсотих, один з них тяжкий, — схвильовано говорить він. — Чим я можу допомогти? – кричу йому в трубку, намагаючись прокричати перешкоди у зв'язку. — Напиши про це хоча б у Facebook.На цьому дзвінок обірвався, ...
Читати далі →

Пам’ятаєте оповідання Антона-Павловича Чехова «Людина в футлярі», де головний герой боявся реальності й ховався в стінах свого власного світу? Так це про життя типового українця. Тільки тут він не те, щоб боїться реальності, просто довгий час вона була йому не цікава.В студентські роки ми з подругами придумали гру, за правилами якої група знайомих людей запирається в кімнаті без світла, без вікна, без телевізора, музики і жодних умов для комфорту, тільки з їжею і водою. Експеримент мав тривати т...
Читати далі →

Поношені джинси, сестринський піджак незрозумілого кольору, чобітки з потертими носами, що вийшли з моди рік чи два назад, невпевнені, але швидкі кроки, трохи переляканий погляд, холодні руки і мурашки всередині. Це Ксеня йде влаштовуватися на роботу журналісткою. Школа позаду, в руках диплом магістра, а попереду напівтемний коридор, якісь кам’яні стіни, сходи, знову коридор. Телефон трохи тремтить у холодній руці. Ксеня набирає номер, гудок, чує як звучить її власний тихий голос: «Доброго дня! ...
Читати далі →