І Передкнига ***І заспівали на вулиці перехожі. Це були протяглі уривки старих григоріанських гімнів, хтось вклинювався з якогось дива у звуки натовпу словами з романсів. Це би виглядало і чулося дуже несвоєчасно і відразливо для розніженого класикою вуха, але тут контингент був не такий, цих не хвилювало нічого. Спів розносився околицями, підлітав вище будинків, перестрибував людям через голови шаленою хвилею і падав на тротуар знесиленими рештками зредукованих і розтрачених звуків.-           ...
Читати далі →

(Цей текст написала три роки тому. Тоді планувала його в антологію, концепцію і структуру якої розробила, і вже навіть вдалося домовитися з кількома письменниками щодо участі у тому проекті. Він мав присвячуватися винятковій людині. На жаль, якось не склалося тоді. Та мені віриться, що повернення до нього ще має бути. А цей текст для мене важливий, та хотілося б ще знати, як сприймається він читачами. Тому буду вдячна за відгуки).Цьоця Орися була трактористкою. Цьоця… Та ніхто так до неї не звер...
Читати далі →

Тобою запросто можна було милуватися більше ніж мною. В школі ми з тобою були продуктами далеко не першої необхідності. Ніхто на нас не кидався. Хоч і не були знайомі до цього третього курсу, але спільне невострєбуване минуле давало кілька тем для розмов. Бути популярним серед  дівчат, дивувати їх, бути таким собі Казановою, просто бути для них. Чи не того самого хотілося і мені?.. ну звісно серед хлопців. Подейкували, що ми ідеальна пара. Але, на жаль ініціатором наших відносин були не ми. А ті...
Читати далі →

Сьогодні, 8-го квітня, у Кіровограді відбулося чергове засідання літературного об’єднання «Степ». На засіданні невеликий майстер-клас для прозаїків провів Василь Васильович Бондар – прозаїк, голова обласної організації НСПУ.Василь Васильович у преамбулі розповів про важливість словникового запасу для письменника, адже Слово – це матеріал, Слово – це знаряддя письменника, і тому письменник має володіти Словом у досконалості. А ще краще, щоб Слово володіло письменником.Василь Бондар розповів як са...
Читати далі →

Я тебе згадую лише тоді, коли в навушниках чи десь поблизу грають куплети Ескамільйо з Кармен. Така дивина, бо ти не маєш нічого спільного із Жоржем Бізе. Навіть більше, я сумніваюся, що ти знаєш точне визначення Опери. Ну крім того, що вочевидь це твій улюблений браузер. Комп'ютерно-ігровий хлопчик. Єдиний чоловік, який мені не дістався, і мабуть, саме тому так зачепив. Навіть плакалося трошки.Спочатку ти називав мене дурнуватою, а потім навіть купив шоколадку. І я продалася за шоколадку. Мілка...
Читати далі →

— Що ти бачиш перед собою? – несподівано десь ізбоку пролунав незнайомий чоловічий тембр. Масний такий, хоч бери й масти на хліб. — Натовп, — якось автоматично відповів я.***Я маю звичку кожного ранку пити каву перед тим, як зануритись у рутину повсякденної роботи. «І що в цьому особливого?» Дійсно, мільйони людей зранку смакують чорний, гіркувато-густий напій, завезений до нас із далекої старовинної Ефіопії за посередництвом Османів. Запарювання кип’ятком меленого коричневого порошку для багать...
Читати далі →

Програма «Квартирник» № 4 Олена Горобець та Оля Ткаченко Музика: Поль Іщук (Кирило Поліщук) Програма виходить щовівторка о 20:00 на кіровоградському телеканалі TTV Також нові випуски можна знаходити на каналі ютуб телеканалу TTV ...
Читати далі →

Я хотіла написати тобі вірша. Ну, знаєш, щоб із римами, красивими викрутами. Але, чорт, ти мене не надихаєш. Мені простіше було присвятити вірша безіменному стовпу посеред вулиці, а не тобі. Розламувало на частини почуття провини. В нас не було нічого спільного, крім наших зустрічей.Твої очі такі темні-темні. Глибокі. Господи, я ніколи не бачила таких очей. Я заплутувалася в них, і коли віями торкався щоки — атомний вибух розносився по венах, труїв мене і тебе. І гірко ставало після того. Як піс...
Читати далі →

Найперше, що впадало у вічі – це неправдоподібність. Правильніше сказати – нереальність того, що я побачив.Це був білий день… року Божого. Якось особливо світило сонце з неба, пропалюючи ультрафіолетом діри в атмосфері та шкірі. Озвірілий від спеки фонтан розбризкував обабіч себе дрібні бризки, як і належить фонтанові...І все.Все.Я стояв сам посеред площі, а наді мною нависала густа й липка товща водяних випарів у вигляді недосмаженого повітря, такого собі напівсирого біфштекса з кров’ю.Надворі,...
Читати далі →

Ця історійка сталася у часи, коли дива вже вийшли з моди, а тільки відголоски їхні довгими шлейфами сунули позаду людей, наче плітки. Чому історійка? Та тому, що, як і багато великих і незвичних трагедій, вона б заслуговувала уваги, та не цього разу і не в такий час. Пізніше ви мене зрозумієте. Я не настільки втаємничуюсь, як може здатися на третій погляд. А, може, і не зрозумієте… Але то не так важливо як те, про що я вам оповім. Я йшов парковою алейкою і розмірковував. Перебирав у свідомості...
Читати далі →