наш автор вмер не дописавши ненависну нам п'єсу і ми ідем по колу усі слова і вчинки це репетиції без змісту й кінцевої прем'єри я вже втомилась я досконало знаю роль
Читати далі →
одна за одною падають зорі осипаються втраченими бажаннями в моря безликих міст ледь чутно блякло невидимо для нас напевно так згорають і найкращі
Читати далі →
думки кричать віршами вступають в суперечку з ударами серця роблять німими людей вулиці тихими мене покірною рабинею навали слів змушують шукати точну форму ефемерним видінням з туману ліп...
Читати далі →
мене викличуть на біс в наступному житті непрошений шанс все зіпсувати знову по старих слідах ледь чутних під білосніжним снігом чергової реальності я тільки вгадаю твоє обличчя за новими рисами
Читати далі →
краплями життя минулі виточують втому ідеальної форми підступають до горла морем фантомного болю вже неіснуючих втрат доводять мого Ромео до крайньої точки нівечать ранки виїдають кольори і зміст в сл...
Читати далі →
кожен вірш то цвинтар слів і я похована десь там під стосами паперу безкінечністю символів образів знаків нерівним почерком зв'язані руки єдиною буквою продиктовані строфи навіщо? для кого?
ніч накрила місто синім оксамитом по дахах навшпиньки підіймаюся на сцену побиті ліхтарі софіти тьмяні у вічній клітці тіла я незграбна актриса рвуть перепонки оплески нещирі і крики мертв...
Читати далі →
дощить вмиває небо дні на вікнах сірі фільтри і мрії як зазвичай в'януть на світанку одвічна втома мотузкою на горло за спину руки на кріслі як на сцені стояти струнко і щиро вірити в насущу фаль...
Читати далі →