Вона  хотіла  здаватись  дорослою,
взувала  мамині  туфлі.
В  квартирі  ходила  простоволосою,
малювала  яскраво  губи.
Перлини  коштовні  спадали  манірливо,
ховаючись  в  ямці  на  шиї. Читати далі →

Безмовна Тиша обіймає її стан... Самотність нагло цілує у губи... 
Холодно, люди! Якже ж без них холодно! Ти нарешті глянеш правді у вічі - ти ігнорувала їх, невдячна! 
А тепер... де вони тепер? Гріються один біля одного в іншому світі... Вже не з тобою, не живуть Тобою! Просто "...
Читати далі →

Нічого нового.  Суттєвого нічого. Не змінилося, ні. Я все там же, на дні: Живу в глибині Своєї душі.   Згораю дотла У власних сльозах, І зі свого чола Стираю твоє ім’я. Я знову сама. Колись була твоя, Тепер сама собі З собою я. Жива. Глибоко в глибині Своєї душі. &...
Читати далі →

Зараз читаю дивовижний роман польського письменника Януша Леона Вишневського "Самотність у мережі". Гадаю, цей твір можна просто "розтягти на цитати". НАСТІЛЬКИ цікаво, гостро, актуально, правдиво...іноді від читання рве на клапті!!! Автор зумів показати відчуття жінки так реально, ніби сам нею є. Читати далі →