СІЄСТА ХЕМІНГУЕЯ
Хочу зняти собі дівку на ніч,
Зняти з плечей намолений карабін
І не стріляти більше ані в птахів, ані в людей,
Бо ні ті, ні інші того не варті.
І тут, на цьому краю землі,
В долинах, де сонце вічно сходить,
Згадую свято, яке завжди зі мною,
Юну індіанку із племені дакота,
Яку я кохав, коли був молодим.
Вона називала мене не Ернестом,
і навіть не Хемом,
А просто Білолицим.
Водила пальчиком по нічному небі,
Тицяла ним у жовтувате молоко медового місяця,
Лукаво смі...
Читати далі →
Читати далі →