Засмальцьований вагон потягу. За вікном видніються силуети дерев, а через кожні декілька метрів в очах відбивається світло ліхтаря. Заснути ніяк не вдається, бо як завше, у вагоні вирують життєві пристрасті. В голові звучить давно забута мелодія, яку я чимдуж стараюся пригадати. Дивно, але відчуття, що я знаходжусь у паралельній реальності, і все, що сталося зі мною за ці дні – звичайний політ фантазії. Дуже складно вдається систематизувати думки, що так заплутались в моїй голові. Переїзд. Дом...
Читати далі →

(до світлини Руслана Трача «Кам’яна багачка»)  Той, хто прийшов з неба, завжди лишає знаки на землі. Каменем, деревом, схилом горба – всим дає знати, що Він був саме тут, бо місцина ця непроста. Ця гора також покарбована. На ній приклякла стара багачка і молиться, шепче. Молиться, бо жива. Хоч і кам’яна – Кам’яна багачка. Казали люди, що вона була спочатку людиною, а лиш відтак вкаменіла. Розповідають, що жила тут сердита багатійка, яку прокляли, і вона від того вкаменіла. То люди так кажуть. Що...
Читати далі →