як то ніжно
білі груди
крає
вранішня туга
сірим
попелом
звіває
сліпі
мрії
ночі
Читати далі →

ламкі
малюнки
твоїх рухів
жадані
кожної хвилини
навіть
у снах
Читати далі →

заглядаю поза краєм
і сміюся від душі.
там ховаються заграї,
там тріпочуть комиші.
не для мене те тремтіння,
я понурістю не зсяк.
а тепер несу прозріння,
підкидаю на руках.
я прокинувся за ранком, ...
Читати далі →

По  коліна  в  жалобі  за  втраченим,  
тим,  що  могло  не  забутись,  не  зникнути,  не  зійти  з  колії.  
Ще  рано. Ще  рано  топитись  слізьми  й    з  незабудк...
Читати далі →

Кому перечити? Собі? 
А я  - це хто?  
Уже не знаю. 
Свіча палає на столі, 
а я поволі дим ковтаю. 
На вулиці гармидер, знов. 
Відсунути вікно подалі. 
Сьогодні буду як "ніхто", 
а далі ,хто-зна, кимось стану.&...
Читати далі →

 
Ти зовсім поруч
ще ближче ніж колись
дотиком відчуваю твій подих
аромат кориці на устах
вбираючи в себе суть твою
сповнюю себе тобою
в мені є простір лише для тебе
єднаємося задля вищої цілі!!!

Холодно...
О...
Читати далі →

здається
все
проходить повз
а я лиш тінь
в меланхолійній пустці
у найтемнішому її
кутку
Читати далі →

Колись, довелося побути китайцем.
Ні, не в минулих інкарнаціях, а в цій.
Мав притаманні східній расі риси:
осінню шкіру, мов жовтень у листі,
легку ходу, звужені очі, сягнисті вилиці...
Не від надмірного вживання піцзю і рису,
а з необхідності виживання: щоб вона<...
Читати далі →

Сонце заходить
І ніч настає.
Дивлюся на небо -
Воно все моє.
Ото - мій будинок,
А там - мій паркан.
А он під парканом
Скулить мій Полкан.
Мої то троянди,
Мої яблуні,
І все, що на них -
Все належить мені.
На небі - мій Київ,
На небі -...
Читати далі →

Тіні забутих предків
Уява змальовує
вигадану історію,
не знаючи істини
можна створити
образ, вічне сум'яття 
минулого...
Пожовкле листя нагадує
про тлінність та зміни.
Все давно забуте старе
Пам'ятка, що нове -
швидкоплинне та непостійне......
Читати далі →