Ви, Михайло (в профілі читаємо — «Політолог»!), так пишете, наче були у неї нещасливо закохані. Політики є політики, і Ю. В. серед них не дуже вирізняється.
То вже особиста справа кожного — підтримувати чи не підтримати тепер опозицію, але впевнений, те що справді не варто робити — це мріяти про Д'артаньяна (чергового «месію»).
Те, що Ви вище зазначили вірно, але… Креативний клас ніколи не був самостійною одиницею, він завжди був «шісткою» у правлячого класу. Певна самостійність і нова інтегральна ідея, здатна перевести український дискурс у поле креативного класу…
Як вірно відмітив один російський експерт, зараз у Росії та за її межами починається формування нового сталіністського міфу, який знаходить тим більший грунт у суспільстві, чим більш активно та невибагливо пропагується міф антисталінський. На кожну неадекватну дію виникає така ж неадекватна протидія.
Дуже симптоматично одразу після презентації антології гей/бі/лесбі-літератури минулого «літературного вівторка». Всеядний синкретизм як символ нової епохи.
Відповіддю на ці проблеми може стати не «відкат», а навпаки — поглиблення інтеграційних процесів, їхнє прискорення, покликане не тільки на вирівнювання економічних потенціалів, але й на усунення розрізнення між адміністративними інститутами держав-членів Европейського Союзу. Велика Британія в цьому сенсі взагалі є знаковою фігурою, як традиційний «Троянський кінь» усередині ЕС.
Не треба ставити знак тотожності між урбанізацією та індустріалізацією. Індустріалізація, звичайно, навряд чи може бути подібним фактором (зрештою, Бориславські копальні в ХІХ ст.), але урбанізація (а відповідно — освіта, медицина, наука тощо, які за нею прямують, і прямують не з Азії, а так чи інакше — з Європи) — так.
Але я аж ніяк не маю на меті довести дискусію до «сам дурак». Моє глибоке переконання — в тому, що попри невеликі регіональні відмінності, Україна має набагато більше спільного, ніж відмінного.
В такому випадку це крок на користь глобалізації, оскільки тоді робить національно-державні конкуренцію та відмінності доволі відносними. Це може мати конструктивне наповнення тільки в разі формування на цій основі більших, наднаціональних утворень. Фактично за цією логікою будується не лише сучасний Европейський Союз, але й до того — Радянський Союз, в історіографії якого загалом засуджувався, хоч іноді і суперечливо, «царський» імперіалізм, а ряд протестних рухів в історії отримували перш за все позитивну класову, а не національну оцінку. Тобто логічним наслідком є пряма або побіжна інтернаціоналізація (ліберальна чи комуністична).
Національну проблематику неможливо «зняти», як і протиставлення держав і націй, але можна змінити акценти. І не потрібна ніякої альтернативної платформи, Україна де-юре (Конституція) вже постулює всі ці цінності (формулу «держава для людини», а не «людина для держави»), мова тут лише про політику пам'яті.
Це тільки говорить про те, що Схід України є більш маргінальним, аніж сам собі видається, оскільки фактор індустріалізації (так само, як і аграрний), уже не є показником «розвинутості» чи «европейськості». Це реалії радянської доби, тоді як сучасний західний світ уже давно у пост-індустріальній фазі і всі урбаністичні надлишки XX ст. винесені у Третій світ. Саме тому Львів із акцентом на сферу послуг, туризм, культуру та інтелектуальну діяльність на даний момент виглядає більш «передовим», хоча, по суті, далеко не досягає стандартів Західної Европи — і це підстава розглядати Західну Україну як найбільш маргінальну, «псевдоевропейську» область з европейськими абміціями — однак у афектовану азійськими реаліями.
«Більшості містам цього регіону немає і 200 років. І це не українські міста, а совєтські.» — не знав, що Радянський Союз був утворений 200 років тому! )))
і, пробачте, Я писав про Росію, а не про ЮВТ.
То вже особиста справа кожного — підтримувати чи не підтримати тепер опозицію, але впевнений, те що справді не варто робити — це мріяти про Д'артаньяна (чергового «месію»).
Але я аж ніяк не маю на меті довести дискусію до «сам дурак». Моє глибоке переконання — в тому, що попри невеликі регіональні відмінності, Україна має набагато більше спільного, ніж відмінного.