1) чому така версія «bounce rate»? Невже в нас так все погано, що 4674 людини пішло з сайту нічого не прочитавши? Погано пишемо значить :) Хоча може Ігор нам відкриє точні цифри?
2) 57 людей зареєстровано — це взагілі не показник. Бо реєстрація закрита. А от 18 аткивних дописувачів (до речі — 20), це досить непогано для ресурсу, якому тільки місяць. Крім того майже 150 дописів, при чому змістовних, а не різної фігні типу «Как я провйол лєто» — теж натякає на певні перспективи.
І Вкурсі в очах блогерів піднімають самі блогери змістовним цікавим спілкуванням. А аж ніяк не 5000 випадкових відвідувачів які пішли або не пішли з нашого з вами сайту.
як забрати цю «миролюбність», себто — пасивність? — через громадянську активність «творчого класу», створення нових символів епохи не повязаних з миролюбивістю, працювати над популяризацією проукраїнського дискурсу…
І звідки має з«явитися віра в свою обраність за такої пасивності — поки не знаю…
Миролюбність? Як на мене, то це звичайна пасивність і страх, залишений нам в спадщину совєтами. Формула звучить дуже гарно і влучно: працелюбність та індивідуалізм + хитрість+ чітке розділення свій-чужий,+ віра в свою обраність + почуття національного + креатив і тяга до прогресу. Та як забрати цю «миролюбність», себто — пасивність? І звідки має з«явитися віра в свою обаність за такої пасивності, байдужості та неповазі навіть до самих себе?
Мушу з Вами не погодитись… Звісно, цифри не точні, оскільки були переходи з пошукових систем, а отже не обов'язково люди знайшли потрібну інформацію і одразу пішли. Але в мене є також статистика по даним переходам і вона дуже низька (при потребі можу навести цифри). Оскільки «гугл і ко» проіндексували ресурс далеко не одразу. А отже і не могли надсилати візитерів :)
Щодо кількості користувачів… Не забувайте про те, що зареєструватися люди можуть тільки(!) по запрошенню…
Але справа не в тому.
Цю статистику я виклав абсолютно не аналізуючи цифри… тільки заради цікавості деяких користувачів.
Перепрошую за відвертість, але це дуже невдала спроба підняти Вкурсі в очах блоґерів, адже 5000 випадкових відвідувачів (середній «bounce rate», припускаю, наближається до 95%) — це не показник зацікавленості. Єдиний чесний показник — 57 людей зареєстровано, і з них лише 18 зараз в статусі «активні». Мало, але не безперспективно.
/Ми провадили дві каси: одну нормальну, а другу “під столом”, так звану чорну книгу, не для податкового бюро. Перша книга — офіційна, друга — для нас: наші вклади в ОУН. Переважно ми давали ОУН по 100 злотих. Зазвичай приходила сестра Біласа, того, що повісили поляки, й забирала ті гроші для Організації./
/Створивши власне підприємство, Роман старався залучити до нього інших людей. Деколи ми працювали по дванадцять годин денно. Я працював з 7-ої ранку до 9-ої вечора. Роман приходив вполудне й працював зі мною цілий день./
/Ми почали швидко розвиватися, відкривали кожні два-три місяці нові відділи: декорацій вікон, реклами, оголошень, друкування, виставки і декорації на торгах. Набирали в них до праці колишніх політичних засуджених, які не могли знайти роботи, але були патріотами, інтелігентними та добре надавалися до праці./
/Також ми почали робити різні кольорові картки на великі свята – Різдво, Великдень — і посилали їх нашим постійним клієнтам та потенційним. Для цього залучали модерних артистів. До великих свят ми також стали оформляти кольорові вітрини в крамницях Маслосоюзу та Центросоюзу у Львові, Станіславові, Тернополі, Стрию й більших осередках. Це дуже всім подобалося. Дещо пізніше почали робити афіші на різні великі збори та урочистості./
/Роман Шухевич знайшов у Клепарові такого хлопця, якого ми кликали Тьопкою. Він повинен був друкувати для нас на друкарнях, які мав винаймати переважно по вихідних, у суботу та неділю, щоб верстати. Ми за все те платили готівкою і наймали своїх робітників до помочі. Тепер за свою продукцію значно менше платили і могли нарівно конкурувати з тими, що мали друкарні. У нас навіть виходило таньше. Тьопка виконував у нас також функції охоронця. Він був здоровий і до того був хлопцем з Клепарова./
/Наше підприємство дуже розрослося, ми почали займатися ще й рекламою в кіно. Дрібні кінотеатри рекламувалися в нас. Ми робили купони з печаткою на звороті з емблемою “ФАМИ”, які давали знижку. Я пояснив дирекціям малих кін, що їхні білети є задорогими для українців. Також я їм сказав, що ми зуміємо забезпечити їх відвідувачами, бо тепер у них і так є повно вільних місць. Їм ці ідеї дуже сподобалися. Дійсно, у них через деякий час було повно відвідувачів й почали масово роздавати ті наші білети. Виходило, що білети з польською печаткою коштували 90 грошів, а з українською — 49, відповідно українці почали до них постійно ходити. Побачивши, скільки приходить людей, кінотеатри дали нам можливість показувати відвідувачам наші діапозитиви перед початком фільмів. Це давало змогу нам заробляти гроші на продажу цих білетів, а також зробити через них велику рекламу “ФАМІ” серед української суспільності./
/Часами навіть вигадували різні історії. Наприклад, повідомили в польську й жидівську пресу, що о 10 годині ранку жінка відбере собі життя, скочивши з даху готелю “Жорж”. І скидали таку ляльку велику з якоюсь рекламою, її фотографували. Так що “ФАМА” стала дуже популярна./
/Ми давали навіть еротичні оголошення. Пригадую, на одній рекламі була намальована дівчина, що наставила коліно. Часами дехто мав застереження: “Нащо ви коліна показуєте? То непристойно!” Але то було добре для реклами, як потім переконувалися. Оголошення були дуже цікаві. Тексти розробляли у вигляді порад: наприклад, як вкладати папіроси в папірці “Калина”. Реклама почала дуже розвиватися. /
/Усю ту роботу ми робили задармо, ніхто нам не давав грошей, не дякував. Ніхто навіть не казав, що то робила “ФАМА” чи хтось інший. Але всі наші діячі тодішні – політичні, економічні, господарські – знали, що то все робить “ФАМА” безкоштовно. Коли щось треба було зробити для громади, “ФАМА” була готова./
Створена ним в березні 1937 р. фірма (кооператив) «Фама» стала першою української рекламною компанією в Галичині. Дуже скоро були створені осередки «Фами» у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН — колишні політв'язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю.
Зважаючи на активний розвиток української кооперації на основі принципу «свій до свого по своє», клієнтура фірмі була забезпечена. Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, проводячи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль. Це теж стало запорукою фінансового успіху: Роман Шухевич і ко стали успішними бізнесменами.
Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ./
/Фама— греческо-римская богиня молвы или сказания, которой в Афинах был посвящён алтарь
В XII книге «Метаморфоз» Овидий описывает обитель Молвы, которая живёт в середине земли, между землею, морем и небом, на рубеже трёх царств природы, откуда видно все, куда долетает каждый звук, и где на вершине горы, во дворце со множеством входов и отверстий, богиня устроила себе жилище. Построенное из звонкой меди, оно гудит, отражая все звуки, хотя не слышно в нём криков, а ведётся всюду тихий разговор, похожий на ропот морских волн. В прихожей толпится множество жадного до новостей народа; там носятся тысячи слухов, наполовину правдивых, наполовину ложных; из уст в уста передаются в искажённом виде чужие слова, и из праздной болтовни растёт сплетня. Там можно встретить Легковерие, легкомысленное Заблуждение, Разочарование, с искаженным лицом Страх, быстро вспыхивающий Гнев, возникающее из сомнительного источника Шушукание. Обо всём знает Молва, что делается на небе, на море и на земле, обо всём старается она выведать./
Я теж бачу саме такі проблеми… Але на цьому етепі їх вирішення залежитиме від того, у яких формах відбуватиметься поступове відмирання модерної національної держави. І які наднаціональні і трансцаціональні «нео-імперії» утворяться на їх місці.
Зараз скажу, мабуть, непопулярну в наших широтах річ, але в стратегічній перспективі я бачу радше проблему енергетичну, екологічну і продовольчу, аніж питання міждержавних стосунків. І євроінтеграцію України бачу саме як останній шанс опинитися серед більш-менш пристосованих і найбільш орієнтованих на ці проблеми (і їх вирішення) держав.
Але це не завадить нам, звичайно, подискутувати на тему можливих союзів :)
Я кажу про раціоналізацію «стратегічної перспективи» російської геополітики. Жага бачити сусідні країни «холуями» і «холопами», а не «друзями» і «союзниками» є досить сумнівною у «дальній перспективі». Хоча, звісно, реалізація жорстких асиміляційних проектів може принести й деякі вигоди. Але ймовірні ризики значно вищі.
Лекцію обов'язково послухаю, як з'явиться вільний час:))
Ніякого союзу (саме як союзу рівних) тут бути не може в принципі, занадто різниться потенціал двох держав. Немає нічого гіршого для добросусідських відносин, ніж спільний кордон :)
А щодо раціональних мотивів — вони цілком послідовно і раціонально (в своїх інтересах) вели інформаційну компанію проти України в останні роки і таки домоглися свого (електоральний рейтинг Ющенка), тому думаю що там не дурні сидять.
Раджу доречі послухати лекцію Трєніна. Він постійно наголошує на тому що його погляд на ситуацію, хоч і недостатньо об'єктивний, — але це «погляд із Москви», і саме тим цікавий.
Якби ж то росіяни керувалися у своїх діях раціональнми мотивами, то може так і було б… Власне, колись (ще до Помаранчевої революції) я деякий час був прихильником ідеї налагодження рівноправних, союзницьких стосунків із Росією. На засадах культурно-цивілізаційної (але не мовно-етнічної) «східно-хриситянської» спорідненості. Ця концепція і досі залишається у моєму "інтелектуальному архіві". Однак деякий досвід діалогу із представниками російського інтелекуального бомонду (із т.зв. консервативного середовища) змусив мене сумніватися у перспективах подібного союзу. Адже для більшої частини російської політичної й інтелектальної еліти будь-який сталий союз із «ближчими сусідами» є можливим лише як «подчинение и поглощение». До того ж Україна в російському «мейнстрімівському» інтелектуальному і політичному дискурсі досі сприймається як «историческое недоразумение». Тому й штовхають вони на постсовковому просторі бездарний і безглуздий проект «русского мира». Чим подібна політика закінчиться для самої Росії у стратегічній перспективі — важко докладно спрогнозувати. Але певно чимось не зовсім добрим…
Тут треба зважати на те, що саме означає "істерія з приводу Росії".
По перше, наведені припущення ґрунтуються на наявності здорового глузду у російського керівництва і на тому, що ситуація там буде залишатися стабільною (тут я маю на увазі відому думку зокрема Корчинського про те, що анаксія Севастополю і Криму може стати потужним мобілізаційним та консолідуючим фактором для російського суспільства на випадок сильної внутрішньої кризи).
По друге, мене особисто більше лякає не перспектива анексії, а швидка інтеграція в «русский мир» (із властивими йому рисами: відсутність демократії, зневага до права, ментальна ізоляція від решти світу), бо я виступаю за інтеграцію України в Європу.
Я не знавець сучукрліту, але якщо Ви вважаєте, що кількість відвідувачів харківського ярмарку залежить від майстерності сучасних українських авторів, то Ви глибоко помиляєтеся :) Ярмарок традиційно ряснить спеціальною літературою, а не художньою, за нею всі й ходять (чи правильніше — ходили).
Я скажу непопулярну річ, але всеж… за минулий рік українські автори (письменники, поети) не створили нічого путнього (Жадан нєвщьот). Книга перестає бути цікавою, вона скоріше переходить у розряд Фетишу…
Харків залишиться Харковом поки є люди, які його люблять(банальність, але всеж...)
2) 57 людей зареєстровано — це взагілі не показник. Бо реєстрація закрита. А от 18 аткивних дописувачів (до речі — 20), це досить непогано для ресурсу, якому тільки місяць. Крім того майже 150 дописів, при чому змістовних, а не різної фігні типу «Как я провйол лєто» — теж натякає на певні перспективи.
І Вкурсі в очах блогерів піднімають самі блогери змістовним цікавим спілкуванням. А аж ніяк не 5000 випадкових відвідувачів які пішли або не пішли з нашого з вами сайту.
І звідки має з«явитися віра в свою обраність за такої пасивності — поки не знаю…
Щодо кількості користувачів… Не забувайте про те, що зареєструватися люди можуть тільки(!) по запрошенню…
Але справа не в тому.
Цю статистику я виклав абсолютно не аналізуючи цифри… тільки заради цікавості деяких користувачів.
/Створивши власне підприємство, Роман старався залучити до нього інших людей. Деколи ми працювали по дванадцять годин денно. Я працював з 7-ої ранку до 9-ої вечора. Роман приходив вполудне й працював зі мною цілий день./
/Ми почали швидко розвиватися, відкривали кожні два-три місяці нові відділи: декорацій вікон, реклами, оголошень, друкування, виставки і декорації на торгах. Набирали в них до праці колишніх політичних засуджених, які не могли знайти роботи, але були патріотами, інтелігентними та добре надавалися до праці./
/Також ми почали робити різні кольорові картки на великі свята – Різдво, Великдень — і посилали їх нашим постійним клієнтам та потенційним. Для цього залучали модерних артистів. До великих свят ми також стали оформляти кольорові вітрини в крамницях Маслосоюзу та Центросоюзу у Львові, Станіславові, Тернополі, Стрию й більших осередках. Це дуже всім подобалося. Дещо пізніше почали робити афіші на різні великі збори та урочистості./
/Роман Шухевич знайшов у Клепарові такого хлопця, якого ми кликали Тьопкою. Він повинен був друкувати для нас на друкарнях, які мав винаймати переважно по вихідних, у суботу та неділю, щоб верстати. Ми за все те платили готівкою і наймали своїх робітників до помочі. Тепер за свою продукцію значно менше платили і могли нарівно конкурувати з тими, що мали друкарні. У нас навіть виходило таньше. Тьопка виконував у нас також функції охоронця. Він був здоровий і до того був хлопцем з Клепарова./
/Наше підприємство дуже розрослося, ми почали займатися ще й рекламою в кіно. Дрібні кінотеатри рекламувалися в нас. Ми робили купони з печаткою на звороті з емблемою “ФАМИ”, які давали знижку. Я пояснив дирекціям малих кін, що їхні білети є задорогими для українців. Також я їм сказав, що ми зуміємо забезпечити їх відвідувачами, бо тепер у них і так є повно вільних місць. Їм ці ідеї дуже сподобалися. Дійсно, у них через деякий час було повно відвідувачів й почали масово роздавати ті наші білети. Виходило, що білети з польською печаткою коштували 90 грошів, а з українською — 49, відповідно українці почали до них постійно ходити. Побачивши, скільки приходить людей, кінотеатри дали нам можливість показувати відвідувачам наші діапозитиви перед початком фільмів. Це давало змогу нам заробляти гроші на продажу цих білетів, а також зробити через них велику рекламу “ФАМІ” серед української суспільності./
/Часами навіть вигадували різні історії. Наприклад, повідомили в польську й жидівську пресу, що о 10 годині ранку жінка відбере собі життя, скочивши з даху готелю “Жорж”. І скидали таку ляльку велику з якоюсь рекламою, її фотографували. Так що “ФАМА” стала дуже популярна./
/Ми давали навіть еротичні оголошення. Пригадую, на одній рекламі була намальована дівчина, що наставила коліно. Часами дехто мав застереження: “Нащо ви коліна показуєте? То непристойно!” Але то було добре для реклами, як потім переконувалися. Оголошення були дуже цікаві. Тексти розробляли у вигляді порад: наприклад, як вкладати папіроси в папірці “Калина”. Реклама почала дуже розвиватися. /
/Усю ту роботу ми робили задармо, ніхто нам не давав грошей, не дякував. Ніхто навіть не казав, що то робила “ФАМА” чи хтось інший. Але всі наші діячі тодішні – політичні, економічні, господарські – знали, що то все робить “ФАМА” безкоштовно. Коли щось треба було зробити для громади, “ФАМА” була готова./
Цитати із книги: Чайківський Б. «Фама»
Урізано …
Стаття С. Дацюка
Зважаючи на активний розвиток української кооперації на основі принципу «свій до свого по своє», клієнтура фірмі була забезпечена. Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, проводячи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль. Це теж стало запорукою фінансового успіху: Роман Шухевич і ко стали успішними бізнесменами.
Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ./
/Фама— греческо-римская богиня молвы или сказания, которой в Афинах был посвящён алтарь
В XII книге «Метаморфоз» Овидий описывает обитель Молвы, которая живёт в середине земли, между землею, морем и небом, на рубеже трёх царств природы, откуда видно все, куда долетает каждый звук, и где на вершине горы, во дворце со множеством входов и отверстий, богиня устроила себе жилище. Построенное из звонкой меди, оно гудит, отражая все звуки, хотя не слышно в нём криков, а ведётся всюду тихий разговор, похожий на ропот морских волн. В прихожей толпится множество жадного до новостей народа; там носятся тысячи слухов, наполовину правдивых, наполовину ложных; из уст в уста передаются в искажённом виде чужие слова, и из праздной болтовни растёт сплетня. Там можно встретить Легковерие, легкомысленное Заблуждение, Разочарование, с искаженным лицом Страх, быстро вспыхивающий Гнев, возникающее из сомнительного источника Шушукание. Обо всём знает Молва, что делается на небе, на море и на земле, обо всём старается она выведать./
Але це не завадить нам, звичайно, подискутувати на тему можливих союзів :)
Лекцію обов'язково послухаю, як з'явиться вільний час:))
А щодо раціональних мотивів — вони цілком послідовно і раціонально (в своїх інтересах) вели інформаційну компанію проти України в останні роки і таки домоглися свого (електоральний рейтинг Ющенка), тому думаю що там не дурні сидять.
Раджу доречі послухати лекцію Трєніна. Він постійно наголошує на тому що його погляд на ситуацію, хоч і недостатньо об'єктивний, — але це «погляд із Москви», і саме тим цікавий.
По перше, наведені припущення ґрунтуються на наявності здорового глузду у російського керівництва і на тому, що ситуація там буде залишатися стабільною (тут я маю на увазі відому думку зокрема Корчинського про те, що анаксія Севастополю і Криму може стати потужним мобілізаційним та консолідуючим фактором для російського суспільства на випадок сильної внутрішньої кризи).
По друге, мене особисто більше лякає не перспектива анексії, а швидка інтеграція в «русский мир» (із властивими йому рисами: відсутність демократії, зневага до права, ментальна ізоляція від решти світу), бо я виступаю за інтеграцію України в Європу.
Я так думаю це "із жизні"…
Харків залишиться Харковом поки є люди, які його люблять(банальність, але всеж...)