візерунки
з чужих
відбитків пальців
ніби затерлись
лиш твої
тавром
глибше
ніж просто
на шкірі 
Читати далі →

Не напишем більше траурних промов.
Не зримуєм ці незмінні «дощ» і «ніч».
Долі всі її дарунки віддамо.
Розійдемсь на перехресті врізнобіч…

Можеш лаятись крізь простір і часи.
Проклясти мене, на чому світ стоїть…
Залишай с...
Читати далі →

.мені і досі ниє в грудях,
.і все на позначці «критично»
.однак тепер не від вагітності,
.то мабуть дефіцити ніжності,
.болять отак систематично,

.мені і досі страшно думати,
.що дещо стало невиправним,
.я вже забула як то - слухати,...
Читати далі →

Це антиполітика. Маючи свого кишенькового психоаналітика Розміром у внутрішній голос, загострюю лезо цитати: «Існування в країні Бомжів, де злиденні від князя до бітника Жиріють на власних помилках, оббирають себе!» Оголошую теракти –   Близнюками трощитиму відчай, ирій з...
Читати далі →

від себе
ніби реальної
ніяк не втікти
до себе
істинно справжньої
не добратись
ніколи
во віки вічні
я десь на півдорозі
рубаю канати
а в якорів
виростають руки
і тягнуться
мені
до серця
Читати далі →

в жовтому
жовтні
в човні
без води
довкола
й по колу
по чорному
чорним
я автор
та я не суддя
собі самій
заспівай колискову
приобіцяй мені
Бога
на потім
коли стану чемна
Читати далі →

Я тобі писатиму щодня… Про своє життя, весняні думи, Про свої суми, душевні глуми, Про печаль і радість мого дня…   Ці мої непрохані листи Можеш знов до мене відсилати, Можеш їх для забавки читати, Можеш кожну стрічку в них клясти…      Але знай, ...
Читати далі →

карта світу і так вже достатньо пощерблена а твої джерела мілкі потруєні так лови он на із дещиці щедрої уже що подаруємо   не кидайся у річку із мосту, не фантазуй даремно – помреш людиною хоч би що в тобі було таке неземне – а живишся твердинею   ти вода і земля і...
Читати далі →

Туман. Неясні обриси будинків.
Туман все перетворює в обман.
Зникає зміст і вартість слів та вчинків.
Туман в житті. Та і життя – туман.

Отак іти по вулиці широкій,
Не розбираючи дороги, внікуди,
Не відчуваючи нічого, тільки спокій,
Не пам’...
Читати далі →

Пустопорожніх брил
Его-гірський масив.
Надто багато «Я».
Надто багато слів –
Гомін юрби знавців
Людських сердець й умів…
Гомін юрби послів
Доброї волі й діл…
Тільки би стало сил
Крикнути їм: «Не руш!
Мрії...
Читати далі →