Как беспокойны мои сны,
Пугаюсь их и обожаю…
Они так дивны, так странны
И словно к раю приближают…

И как мираж, леса и горы
Дорога солнца и песка…
Кристально чистые озёра,
Кружатся листья в облака

И всё летит с ...
Читати далі →

в тумані
розчинялися слова
губились
люди
і думки
повзли примарами
будинки
повз
а ми завмерли
лиш паперова
квітка
гріла руки 
Читати далі →

Сни

Ранок. Дзвінок. Сніг.
Голос... Серцебиття...
Ковзанка. Ббах!.. Сміх.
Двоє. До забуття.

Полудень. Есемес.
Сонце. Кав'ярня. Чай.
Чорний? Без цукру?.. - Без...
Дякую. Все, бувай...

Вечір. Туман. Ти.
Тихо... Буке...
Читати далі →

Між небом і землею

Я падаю в провалля - і враз здіймаюсь в небо.
Воно вже близько, близько... ще мить - і знову вниз.
Ти кличеш за собою, і я лечу до тебе,
Та я вже так втомилась... Послухай, зупинись!

Так швидко не встигаю... так швидко... страшно... страшно! Читати далі →

Він і Вона

Осіннього вечора бідний поет
Вже вкотре розпише знайомий сюжет:
Що деякий Він ну ніяк, ну ніде
Її, свою щиру любов, не знайде.

Він образ Її незрівнянний, мовляв,
Не раз і не два уві сні уявляв.
Щоночі листи Він Їй пише і рве.
Отак і стра...
Читати далі →

Старий дуб під вікном кремезний. Фотосинтез. Машини гасають. На столі моя кава мерзне, Люблю теплу, вона вмирає.   Я її не доб’ю спочатку, Буду пити довго і нудно. Кофеїн мені нині за чарку…   Роздягнусь, як нічна приблуда. Потім встану, вікно відкрию, Голі ноги об...
Читати далі →

Подих вітру збезчестив губи,  Кинув снігом на них жорстоко, Мене грудень занадто любить – Обіймає ноги мороком…                             &...
Читати далі →

Піду одна. Назустріч вітру.
А сам казав: не відпущу.
З холодного обличчя витру
Краплини теплого дощу.

Сказав: життя не має змісту.
Твоє життя? Ну, може й так.
Тоді навіщо в душу лізти?
Хотів хоч там лишити знак?

На мокру лавичку сідаю.
Т...
Читати далі →

Це схоже. Мабуть - на тебе.
Це схоже. Це вже було.
Якась навісна потреба
Пірнути у бите скло.
 
Стрибнути - з моста у воду.
По тому - знести мости.
Нехай обійме свобода,
Коли вже не хочеш ти.
 
Зайдеш на сторінку вранці
(Акаунт іще не ...
Читати далі →

Відчуваю,  як уся вогкість образ зібралась в куточку правого ока. Я люблю самотиння (те, що вчора), а сьогодні, мов тінь, одинока на мільйонах кришталиків розбитого скла, що як мрії, ніч змиє розпачем, а втіха заявиться твоєю хустинкою без емоцій і з запахом спогадами розпече, ...
Читати далі →