Серпанок в'ється над туманом,
І сонце гасне у зорі.
На дні блукає океаном
Самотній кит в глухій пітьмі...

Норвезьке море в тиші повній,
Ніде немає ні душі.
Лишень далеко смутно стоне
Вітер з далекої землі...

Зима сховала синє море
Під крижаним...
Читати далі →

Я лежу в миллионе травинок,
Солнце светить сквозь шелест листвы.
На закате хоровод из пылинок
Догорает в лучах тетивы...

Так отрадно лежать на закате,
На пустынном и тёплом лугу,
Жаркий день утопает в мускате
И о нём память я берегу.

Столь прекрасн...
Читати далі →

В. Кожелянкові


                     "Кришталева чара - срібна креш,
                  &n...
Читати далі →

НІХТО НЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ ГЕНІЄМ, тобто, народжуються з іскрою, але ж замість першого слова "мама" ніхто з визнаних поетів малюками не сипав віршованим воланням. Усе з часом, більшість викристалізовують свій талант важкою працею протягом життя... Приклад. Хто візьметься назвати це мистецтвом ???
&n...
Читати далі →

яким би
ти був
ідеальним
якби
просто не був 
Читати далі →

Кому сонце світить, коли ніч приходить? 
Проміння ковтають миттєві  вітри. 
У пошуках світла зіниці тривожать, 
а в небі плоскім, місяць зорі виводить 
пером золотистим,  
немов від руки. 
Я в спалахах ночі гублюсь, як комета.&nbs...
Читати далі →

З учора, розтинаючи пітьму, стогнали сови.
По чиюсь душу, відай, вибралась блакить.
Я не склепив повіки і на мить:
"Чи то не на мою, притьмом, почались лови?

І лиш світанок, збуджений раптово
Гармидером далеких голосінь -
Дав серцю спокій, а зіницям тінь. Читати далі →

слово
створило тебе
у неіснуючій ще
площині
задало координати
озвучило своїм ім'ям
яке
ти так вдало
паплюжиш
Читати далі →

знебожений
світ
наболілих
ідей
мигтить
минає
краде життя
по-трохи
по одному дні
кожних 24
години 
Читати далі →

задимлена кухня
нова кожної весни
а запах дощу
той самий
ніби сімнадцять
не у віршах Висоцького
а тут
на новому балконі
кожної весни...
Читати далі →