Сольний Кукул

Є щось у сольних походах, що зваблює тебе і грайливо посміхаючись манить до себе. З часом розумієш, що це не той випадок коли тобі хочеться побути одному, цього мені вистачає і в чернівецькій квартирі. Ти ніколи не будеш в горах один. Це ніби зустріч зі старим добрим товаришем. Ти можеш добу з ним говорити про всілякі дурниці і чим ближче дно у вашій спільній пляшці тим відвертіші розмови, які на ранок все одно ніхто не згадає.Можливо приваблює лоскотне відчуття адреналіну, що виділяється ще до ...
Читати далі →

Зубасті Стайки і войовнича Микулєска

Не буває походів у гори, які б не запам’ятались або були нецікавими. Адже з яким настроєм йдеш в горби, і як до них ставишся, те й отримаєш у відповідь. А інколи вмикаються навіть бонусні програми у вигляді неймовірних заходів, світанків, «молочних» рік та інших приємних несподіванок. Та є подорожі про які згадуєш ледь не щодня, і лише від думки про ті пригоди, адреналін закипає у мозку. Похід на гори Стайки та Микулєску власне і належить до тієї категорії, коли можеш відчути свободу на сто від...
Читати далі →

Європейський weekend

Ранок 30 серпня починався о 3 годині важким підйомом, і це не на гору, а з ліжка. Цього разу на горизонті маячила туристична родзинка – гора Чивчин, що на кордоні з Румунією. Але попереду важка дорога… Я ж не збирався святкувати день народження і ніби й не святкував особливо… але 2 години сну, надмірна сухість у роті і щось важелезне на плечах, вказувало на протилежне. Та розпочався похід з приємностей, — вітання, різнокольорові кульки, тірамісу і гарний, потрібний у походах, подарунок. За що у...
Читати далі →

Мої чорничні дні

Завжди подобався той контраст, коли лісисті гори змінюють гладенькі і ніжні полонини. Але полонини довжиною в 50 кілометрів бачити ще не доводилось. Тож стрибаємо з наплічниками у львівський потяг, де з тортом, свічками, кульками та Ягермейстером святкуємо день народження нашого кулєги. У Лемберзі невиспані і з головним болем оперативно пересідаємо на електричку до Воловця і вже за пару годин пірнаємо у похмуре та дощове Закарпаття. Здавалось, що може бути чудового, дощ, суцільний туман… Та ті...
Читати далі →

Акумулятори душі

Вже вдруге цього року я потрапив у сіро-зелений кам’яний світ Ґорґан. А лише місяць тому на спуску з Синяка я розповідав, що мастив те каміння і стрибки по ним, попутно жаліючи свій гомілкостоп. Та ось я на полонині Рущина востаннє дивлюсь на мапу, і навіть трохи переоцінюючи свої можливості вирішую «збігати» на три найвищі вершини Ґорґан, — Малу Сивулю (1818), Велику Сивулю (1836) та Ігровець (1804) і повернутись назад. Добре, що в той момент я не знав, що мені потрібно пройти маршрут довжиною...
Читати далі →

Один у горах не рахуючи вовка

Раніше, коли я читав про людей що подорожують одинаками, я з цікавістю дивувався. Як воно одному? Без компанії не цікаво мабуть? Поговорити немає з ким. Поділитись своїм захопленням від побаченого. Думав я і про те, що колись і я наважусь на «сольник», як це зветься у похідників… але не думав, що це станеться аж так швидко. Після відвідин Кудринецького і Чернецького водоспадів шляхи з моєю групою на жаль розійшлись. Хоча мали б ненадовго, але вийшло три доби «сольника». Вони вирішили йти легшим...
Читати далі →