Вибиваються локони з гарної зачіски, міняються гримаси брудної натури, я не витримую більше шаленого натиску... які солодкі тортури... Приліпи мене до фіолетових стін, розстріляй очима зеленими, впиваєшся в вени як героїн, і всі зони стають ерогенними. Руками загрібаєш кожен мій видих, і крик застряває між пальцями, любити тебе до коренів сивих, довіку лишатись коханцями. Із губ твоїх мене кидає донизу, мабуть, так гріх починається, ось так і ось тут без сірників і без хмизу,...
Читати далі →

З приводу безкінечно актуальних творів сучасних письменників, які планують залишитися в історії. Читав збірку китайської класики і думав, який принцип відбору? Які твори (вірші) китайці пронесли крізь столітття, і через вісімсот років читають (дивляться на них, оскільки ж ієрогліфи) затамувавши подих. Просто назви шедеврів. Один має назву: «Вчуся розганяти хандру, валяючись у ліжку до середини дня». Інший: «У задніх кімнатах дому слухаю ввечері цикад». Оскільки наші письменники надають перевагу ...
Читати далі →

Збирати по крихтах глевкі скиби днів і ночей,вологе борошно світанків, сухі коржі вечорів,перебирати чотки й просити у Богахліба насущного.Гнів росте, як на дріжджах,кохання крихке й несвіже,розуму бракне їжі.Дні крутяться чортовими колесамистарого трьохколісного велосипеда –одні за одними, одні і ті ж.Хлопчику, аби там що –ти мусиш довезти до дідуся цей хлібцілим і неушкодженим.І головне: поквапся, а то зачерствіє. 17.05.14...
Читати далі →

небо прострілене тліє неначе жарина вервечку тіл погорілих хова Хаджибей з чорних евксінських понтів виповзає країна у ввічливих братніх обіймах зелених людейп'яні сліпці на підмостках чужого параду вперто ковтають із ботоксу й льоду кисіль а чумаки перепливши стрімку Колорадо везуть з Хаджибея сіру від попелу сільця сіль не землі це примочка для нашої рани щоби і тіло боліло не тільки душа мовчки бредуть чумаки козаки ветерани в небо прострілене з братського калаша...
Читати далі →

весна іде по котики у крові пекучих днів густа зелена піна гірка уха із кримського дельфіна коронна страва у Москві і у Ростові фуражку натягнувши капітанську північніше Північної Кореї їх Третій Рим смакує кров Слов'янську вбиваючи синів Гіпербореї і я ковтаю днів оцих неспокій густу хмільну весняно-світлу піну ховаю воскрешаю Україну і прислухаюсь як реве Широкий...
Читати далі →

Рядки безглузді скопом в голові, Єдині ви, хто вміє їх прибрати, Коли горю вкусити й цілувати, Ви – мої козирі, заховані у рукаві… Чому Ви так далеко обидві? Мені думок розумних так не вистачає, Втирання сліз, на кухні балачок, Збираю жменю болю в кулачок, І знову вас у вікна виглядаю, Дівчата мої, я вас так чекаю!!! У нашім місті купу снігу намело, І я в нім грузну, наче у болоті, По вухах у турботах і роботі, Лиш іноді від смс тепло, Лікує моє зламане крило… Можливо, десь...
Читати далі →

Твоя душа в зелених паростках весни, моя душа у хмарах чистить крила, коли ти спиш, ковтаєш свої сни, я бавлюся з зірками, що є сили.... Ти встанеш зранку, проводжаючи зорю, і умиваючись чекатимеш новини, тоді, коли я вже так мирно сплю, коли мене на сон грядущий роси вмили.. Ти чогось ждеш від нового світанку, і йдеш вперед у пошуках пригод, тоді, коли у мене ні вечорів ні ранків, лише зітхання білі замість насолод. Кудись біжиш і смішно падаєш на сходах, і папірці розлітають...
Читати далі →

і ти навіть не знаєш куди летять ці пташки. там між небом і землею тільки їхні шляхи. горизонти світанки і нОчі там їхні прозорі стежки і зірки - мітки на мапах їх крил - їх ведуть. між  землею і небом душі мертвих  живуть....
Читати далі →

очима в підлогу - ніби крім неї немає нічого - сидиш на моєму плечі і шепочеш на вухо: «не одна. знай. не одна я літаю у снах. я зриваю слова щоб тільки мовчати. мовчати — лиш так як уміє вона.» хто — вона? - якщо на дно вже давно упали живі якоря і Ной в свій ковчег запустив чортення? - не земля!? - не вона!? - довкола тільки вода. все вона. «знай. скоро буде нОве пришестя Христа. холод і сніг. щось червоне. солоне. і смерть.»...
Читати далі →

Назад собі, прошу запхайся, будяк у серці, що зійшов, кричав мій розум -«Вимітайся!!», коли ти в дім мій увійшов... Прийшов, наче як додому, з цупких обіймів мене вкрав, прийшов наче по новому, та по старому обійняв. Нічо не просиш, непотрібно, за плечі трусиш-«Прокидайся!», «Вставай, борися, мила, рідна Живи, наплюй на всіх, всміхайся»! Ні, ти не хранитель, очі хтиві, і кожне слово має інший зміст, це моя перевірочка на вшивість, це перевірка на душевний вміст.. Мабуть,...
Читати далі →