Мені це набридло, досить! Досить стогнати про втрачені миті, Про те що не встиг, не умів, не цінив. Про те як все важко, що ти не встигаєш, Що сенсу немає, що ти один! Зрозумій одне: все залежить від тебе! Від тебе одного, не інших, ніяк! І що дано з неба, то буде, Не пройде і не омине. Не лий гіркі сльози, не варто, Воно не поможе, а може і легше, Але кому як… Звинувачень також не треба, Бо винен у всьому ти сам. А так все нормально, продовжуй жити, Ціни кожну мить і ціле життя… ...
Читати далі →

Дуже часто розчаровуюсь у відомих особистостях. Судячи з екранного висвітлення людина виглядає вихованою та інтелігентною, а насправді… Інколи не встигаєш за зміною масок. Часто за зміною зовнішнього виразу, та це не так страшно. Рідше коли враження співпадають. Але це завжди добре. Коли людина відкрита до спілкування, коли спілкується з тобою на рівних не показуючи свою, можливо, перевагу. Саме до цього вимираючого виду я б віднесла Андрія Любку (думаю хто це, говорити не потрібно). Дякую за ...
Читати далі →

Трощаться в друзки від невмолимої руки ката, кожен у розпачі чекає своєї черги. Вирок страшніший за лезо – куди там барді! Найгірше в світі – дамоклів меч безнадії... Барди… Вони були бардами. Тобто поетами.   Тіла їхні тверді й неподатливі, але рідко коли вузлуваті чи з трухлявою серцевиною. Всі – товстіші й тонші – шкарубкі й мозолисті; перших доводиться четвертувати, других досить розсікти навпіл. Сумно, отож-бо й воно: з більших і більше скіпок.   Тятива передсмертних мук найтугі...
Читати далі →

Дякую Тобі за мої прокидання, за бачення сонця, його споглядання, за сукні нової і туфлі вдягання, і личка водою щоранку вмивання, за мрії мої і нездійсненні бажання. За татову усмішку і мами страждання, коли народилась і перші ридання, за сік апельсиновий і пиво до рання, за ноги ходячі і їх танцювання, за ручки не білі, їх працювання, за зошит, за ручку, віршів написання, за всіх вчителів і їхнє навчання, з мої знання і моє незнАння, по чашках, по стінах, моє малювання, за вміння...
Читати далі →

Вона була такою не подібною на інших, І він би втратив розум, та між інших, Між сотень тих німих, обдертих та злиденних лярв, Він втратив все — її, себе…   І не зберіг оте святе, що в ньому ще живе… Й на мить здалось, що не помре… І буде вічно тліти десь в душі, Поки вона з тобою буде залишатися вночі…   Та її очі знов такі сумні. Втопити б  горе у вині…...
Читати далі →

Безкарність та уседозволеність породжують монстрів. Та не скажу нового — найстрашніші байдужість і мовчання. На моторошний злочин у Беслані в 2004 році не було адекватної світової реакції, Україна також залишилася осторонь. Усе було так очевидно. Мені видається, що актуальні події в Україні — це закономірне продовження тих подій, які мали стати тривожним сигналом. Усі ми діти Беслану. Діти Беслану Так швидко все забувається, Швидше, ніж облітають кульбаби. Ніж — до горла, Дуло — до скро...
Читати далі →

Вчора до труни Олександра Щербанюка принесли вірш, який просили зачитати на похованні. Публікую і сподіваюся, що автор знайдеться і, хоча б, назве своє ім'я. Чому так рано в свої гнізда вернулись лелеки? Надворі ще лютий править - до тепла далеко. Стоять в гніздах парами, Луки розглядають, інші в небі, чомусь, сумно, Колами кружляють. Ті, що в небі, придивіться - То є не лелеки - То є душі убієнних — зібрались далеко. Убив вбивця-найманець Пострілом у серце Лише за те, що в ї...
Читати далі →

Чоловіче мій, запрягай коня, То не кінь, а Змій, миготить стерня… /Ліна Костенко/ Чоловіче мій, Не цілуй мене, а ні рук, ні ніг, ні очей моїх...                                                                    Поцілуй м*я в самісіньке Сер-це,                                                                    В Дно розверзле  і біль душі.                                                   По-ЦІЛ-уй -                                                   Цілим стань,                 ...
Читати далі →

Я ніби кава в чашку розливаюсь, гарячим трунком з присмаком гірким, тебе маню, тобою обпікаюсь, і як горох об стіни — збиті кулаки... Приходиш серед ночі весь у ранах, за ліками і спокоєм в душі, та тільки за вікном блищить світанок ти знов несешся вітром по Землі... Скажи мені, що значить ця розлука? Що значить друзі, що коханцями були? Ця дружба наче та гадюка, на шиї й грудях залиша сліди Слухняно двері зачиняю і сумую, шліфую свою честь небездоганну, кохання дружбою в нар...
Читати далі →

Спи До просвітління чотири хвилини А будильник задзвонить за Три Ці столітні ялини Знають правила Гри І ти можеш знати Знайти Чи піти без одежі Головне щоб тебе хтось хотів запитати: Камо  друже грядеши? Поль Іщук...
Читати далі →