і поки вона з аптечкою по Грушевського -  попереду тривають бої.  крізь стадіон Лобановського пробиваються вогні. автобуси погоріли. зі щитами з фанери в атаку ідуть свої.  Слава Україні! — й Молотова подають.  кроками під колонами щоб кинути знов. а тим часом син (матері): мої Крути — тут!  добре, мамо, я вже піду. все без слів: попіл і дим і бруківка тріщить — розбивається навпіл. скати і шини — горять. ще кілька годин щоб до ранку протриматись ще кілька годин. на морозі  в...
Читати далі →

Ох, ви дощі… чому настільки непостійні? особливо влітку, серед білих спек, і в пориві вітру психічно нестабільні, разом з клекотінням польових лелек Що вони шукають в останні дні серпневі, міряючи кроком чорний чорнозем, може жабенят своїй королеві… Хтось там явно хоче стати королем…. Дороге авто і сіро-біла траса, ковзке полотно, а за ним поля. Чи ж моє авто –це моя прикраса? Чи моя прикраса –це моя земля… У далекі мандри часом вирушаю, зупинюсь на хвильку обабіч доріг, гр...
Читати далі →

він повільно стирає  дорогу ліній долі на своїй руці. залишаються тільки рубці на тілі і зарубки днів на холодній стіні. час-від-часу говорять пориви й хмари  диму у вікні стукаються в шибу краплини - перший дощ на весні. так буває тільки у березні коли у руках ключі. ти пам.ятаєш ті двері і погляди її сміх і тепло — проте все давно переповнене й розішлися дороги у сні. і рух цей у часі та просторі  беззмістовно пустий вагон....
Читати далі →

ти — моя революція барабаниш у вухах конвульсія ти — моя перемога відступати не можна тривога хочеш гарячого чаю? руки відмерзли згораю мелодію чуєш повсюди? піаніно, постріли, дзвони і люди... стовп чорного диму, запах відваги сніг, і прапор скоти розтоптали були звірі одні, тепер будуть інші, а ти стоїш на морозі і співаєш вірші ти один у натовпі, та таких мільйон ти так щиро віриш у свою любов... ти — мій крок еволюції! підпали смолоскип ніч, безумці ми... 26...
Читати далі →

Не плач, можливо, це ще не востаннє, Ти бачиш погляд милий, говіркий, Руде волосся, ніби сонце раннє, І присмак уст солодко-гіркий… Можливо, завтра в паралельнім світі, Нам стане післязавтра й назавжди, І наші спільні одинокі миті, Розтягнуться в години і роки. В житті твоїм я пасажир ранковий, Без мене вечір тихо розіп’єш, В маршрутці сусід твій випадковий, Якому за проїзд передаєш… Можливо, ти візьмеш за руку, Не боячись, що мовить пересуд, І на хвилину, лиш одну розлуку О...
Читати далі →

Юлія Іванчук. Відеопоезія. Відео зняте в Кам'янці-Подільському. Нехай знають як кораблям...
Читати далі →

Якщо ти такий втомлений – Зроби харакірі Якщо гордий – Відведи очі Якщо не хочеш поступати місцем – Вдай ніби спиш   Вони були втомлені Горді Не хотіли поступатися місцем   Зарилися глибоко у лісах Імена їхні стали синонімом до Слова Страх   Зарилися так, що і не видно Такі собі привиди, нявки, Навіть сам би Говінда Побачив би тільки плямки   Рушниця на плечі Кроком руш Раз, два! Кожен із них славний Муж У руках мечі Гострені для тих Хто лізе нахрапом Під ногами своя...
Читати далі →

кафка ховається в шафку шавка скулить у кафці скулився кафка вранці і перекинувсь на мавку   кафка в кафе п’є каву гризе нервово мундштук кафці це все не цікаво з кафки дивиться жук   кафці не видали капці і лікарняну палату кафка закований в крапці ховає її у шухл...
Читати далі →

у день коли над прип.ятю летять пташки говорять дотиком до стін їх тіні. порожні чорні плями вікон не оживуть ніколи лиш по колу у стінах днів гуляє вітер. він волів би не говорити  зайвих слів й у затишку снувати по-між снів дітей яких у контурі буття немає в місті. тільки ...
Читати далі →

«Не промовляй до мене у відповідь: я занадто міфічний, потойбічний, несправжній. Я купаюся в сутінках реальності, марю вирватись із густого марева  серпанку півсвідомих марень, мій бог - свобода, і я йому молюся. Не пророняй мені у відповідь пташиних пір'їн свого голосу: твоя ластів...
Читати далі →